Я на крилах літала, коли виходила за Станіслава заміж, кохала його просто без беж і без краю. Побралися ми з великої любові. але вже на першому році шлюбу з’ясувалося, що світле кохання – зовсім не гарантія безхмарного життя.

Нам обом з чоловіком стало здаватися, що наші почуття не витримають випробування побутом. То я влаштовувала сцену через не вчасно винесене сміття, то Стас тиждень дувся через пюре з грудочками і котлети “не як у мами”.

Втім, через якийсь час ми більш-менш притерлися. А може просто подорослішали і навчилися прислухатися один до одного. Я особисто для себе зробила дуже важливе відкриття.

Було це так. Стас з ранку сміття викинув, а пакет у відро знову не постелив. Хотіла за звичкою накричати, але раптом мене осінило. Просто скинула йому повідомлення:

“Сонечко, ти сьогодні знову забув застелити відро. Коли я вранці збираю малого до школи і готую сніданок, мені просто ніколи дивитися, є там пакет чи ні. Я просто на автопілоті закидаю сміття у відро. Все це прилипає до дна і починає смердіти. Відмивати цебро, швидше за все, доведеться мені. Саме тому я починаю злитися, коли бачу, що ти забуваєш застелити новий пакет.”

Так, вийшло довго, зате я буквально розклала все по поличках. До мене нарешті дійшло, що чоловік не вміє читати думки і вгадувати, що діється у мене в голові.

Через якийсь час Стас теж вирішив взяти цей спосіб в користування і буквально на пальцях пояснив мені, чому йому не подобається, коли я затримується на роботі довше, ніж звичайно.

Виявляється, йому не потрібно було, щоб я терміново бігла йому готувати на вечерю всілякі делікатеси. Він просто ревнував мене до одного з колег і думав, що я залишається на кілька годин після роботи саме для того, щоби поспілкуватися з ним.

До речі, я теж ревнувала Стаса. Мій чоловік із худого студента з роками перетворився на солідного чоловіка. Пам’ятаю, прийшли ми з ним до друзів на ювілей. Сидимо за столом. І тут до нього почала клеїтися одна дівчина: “Ой, у вас такі руки сильні”

Я просто взяла і з усмішкою сказала: “Уявляєте, він ще й у зал ходить. Там стільки симпатичних парубків. Може, вас познайомити з кимось?”

Ви би бачили обличчя тієї панянки. Вона явно не очікувала на таку реакцію, тому спочатку почервоніла, а потім швидко переключила розмову на іншу тему і більше не згадувала про сильні руки.

Раніше б я просто закотила Стасу сцену через те, що він мило посміхався сторонній дівчині і не намагався припинити її спроби ненароком доторкнутися до нього.

Але тут я після свята вирішила чесно поговорити з ним і розповісти, що мені було неприємно опинитися в такій ситуації. Мовляв, інші гості дивилися на них і чекали, як вони викрутяться, а та пані явно рухалася за принципом “дружина – не стінка, відсунеться”.

Стас вислухав її з квадратними від подиву очима. Він реально не зрозумів, що сталося, і запевняв мене, що навіть і не думав звертати увагу на іншу жінку. Вечір завершився обнімашками та іншою романтикою – Стас справді постарався мене заспокоїти.

Але якби я за звичкою закотила б йому сцену, то замість розмови ми би удвох з чоловіком уткнулися б у стіну нерозуміння.

У нас завжди знаходяться причини для суперечок – як десять років тому, так і зараз. Але тепер нарешті і я, і Станіслав навчилися    сперечатися з вигодою для нас обох. Ми вже не кричимо, а починаємо методично добиратися до причини конфлікту. Не дуже приємно, але реально допомагає.

Цю модель поведінки перейняв і мій 9-річний племінник. Я щоразу з усіх сил стараюся зберігати серйозний вигляд, коли він починає мені розкладати по поличках мотиви своєї поведінки.

Мовляв, не ображайся, але я не можу прийти до тебе в гості у п’ятницю і погратись зі своїм братом. Але це не тому, що я вас не люблю, просто у мене в суботу змагання з волейболу, і перед ними мені обов’язково треба піти на додаткове тренування.

Ну я не й ображаюся. А що? Робочий спосіб запобігати конфліктам. Сама тепер користуюсь.

Якось між мною і чоловіком виникла сутичка через те, що я поклала йому макарони у маленьку тарілку. Вони чудово помістилися в маленьку тарілку, але Стас вирішив туди покласти м’ясо і полити аджикою. І ось коли він почав їсти м’ясо на тарілці, макарони почали тікати з неї.

А треба було всього взяти ще одну маленьку тарілку або перекласти все у велику! Я завжди із задоволенням мій посуд, тому використати зайву тарілку в нашій родині не проблема. Так йому і пояснила і подала більшу тарілку. Все, вичерпано.

Джерело