Мама завжди мені казала, що вже час дорослішати. Мовляв, тобі вже сорок один, а в одному місці все дитинство грає. Але я так не вважаю. Просто в маминій уяві перестати бути дитиною – це жити як вона.

А у маминому житті немає місця святу. Вона толком і не сміється ніколи. Усміхається, звичайно, але щоб мама реготала, я такої ситуації навіть не пам’ятаю! Таке життя не для мене.

У шлюбі я була двічі. Можливо, я й недалека, та й у людях не знаюся зовсім, але на той час я була закохана і щиро вірила, що це на все життя.

Від першого шлюбу у мене чудова дочка, а від другого – синочок. Синові лише чотири роки. Обидва колишні чоловіки справно платять аліменти, забирають кожну свою дитину на вихідні.

Зараз, коли син уже трохи підріс, у мене з’явилася нагода приділити час собі коханій. Я почала ходити до спортзалу, зустрічатися із подругами.

В одній із компаній я й познайомилася з Олександром. Він на вісім років молодший за мене, рік тому розлучився, дітей немає. Спочатку я не розглядала його як щось серйозне. Думала, що ми просто можемо приємно проводити час разом.

Бачились ми не так часто, як хотілося б. Все ж таки двоє дітей, робота та хобі забирають багато часу, та й Сашко сам теж багато працює. Але потім наші стосунки переросли на щось більше.

Я й сама не помітила, як Сашко вже познайомився з моїми дітьми і, на диво, дуже швидко знайшов з ними спільну мову. Видно було, що і дочка, і син тягнуться до нього, їм весело разом.

А потім Сашко зробив мені пропозицію! Я й не думала про шлюб. Вже встигла награтися у такі ігри. Досвід, який я встигла винести з попередніх відносин, говорить про те, що важливіше бути щасливою, ніж просто цей горезвісний штамп у паспорті.

Довго сумнівалася, а чи це мені треба? Навіть порадилася з дітьми, і вони Сашка теж схвалили. Вирішила розповісти мамі. І ось тут усе посипалося!

Мама, будучи завжди зібраною і розважливою, стала вичитувати мене як малолітнє дівчисько.

– Тебе життя зовсім нічого не вчить?! Заміж ти назбиралася? Тобі дітей ще двох ростити, освіту їм дати треба, а ти тільки про мужиків думаєш! Ти вважаєш, що я залізна? Скільки я зможу тобі допомагати?

Так, мама справді мені багато допомагає. Вона є педагогом. Закінчує роботу зазвичай раніше за мене і забирає молодшого сина з дитячого садка. Зі старшою донькою часто робить уроки. Зазвичай вони займаються, поки чекають на мене.

Завдяки маминій допомозі я можу дозволити собі після роботи сходити до спортзалу чи басейну. Та хоч би манікюр зробити!

Мама двома руками та ногами вперлася проти мого весілля. З одного боку, я її навіть розумію – вона, як мати, хоче для мене найкращого, але й ставити на мені хрест теж негарно. А мама саме так вважає. Мовляв, тобі вже п’ятий десяток пішов, а ти все мужика собі шукаєш. Сядь вже рівно і заспокойся. Але я себе старою не вважаю!

Весілля вирішили пишне не грати, а просто влаштувати гарну реєстрацію із фотосесією. Я знайшла собі миле біле плаття. Коротке, з пишною спідницею та відкритими плечима. Виглядало воно на мені просто шикарно. Благо фігура дозволяє носити такі речі.

Але в день весілля моя сукня зникла! Його вкрала моя власна мати. Вранці я пішла до салону краси. Він розташований у моєму будинку, на першому поверсі. Поки мені робили зачіску та макіяж, мама мала доглядати дітей.

Саме в цей час вона кудись діла мою сукню! Мама пояснила свій вчинок тим, що хоче застерегти мене від чергової помилки. Казала, що я в людях не розуміюся і знову вибрала не зрозумій кого.

Про другого мого чоловіка мама, до речі, те саме говорила.

– Доню, у тебе зовсім, що очей немає? Ти не бачиш, з ким ти зв’язалася? – запитувала мама мене напередодні мого другого весілля. А я тоді й справді нічого не бачила. Любила його і дивилася на світ у рожевих окулярах.

Але зараз все зовсім інакше! Олександр серйозний, має хорошу роботу, дохід, машину свою. Квартира теж є, але справді службова. Та ми там і не збираємося жити. Перебереться до мене.

У паніці я думала, що мені робити. На маму я була дуже зла. Знайшла білий блейзер, топ з паєтками та спідницю. Отак і довелося їхати до РАЦСу.

Мама думала, що пропажа сукні мене зупинить від заміжжя, але не прокотило. Нині Сашко перевозить до мене свої речі. А мама сказала, що якщо я така розумна, то відтепер маю справлятися з усім сама. Вона більше не забиратиме онуків, займатиметься з ними та робитиме уроки. Ось чому вона зі мною так? Вона ж бабуся! Внуки чим провинилися?!

КІНЕЦЬ.