— Я хочу м’яса!!!
Володя ляснув рукою по тумбочці, бліда, худа рука відстрибнула від поверхні лікарняних меблів. Рідкісне волосся на худих пальцях настовбурчилося, і рука безсило впала біля свого господаря.
— Володечку, тобі можна тільки каші на воді – дружина злякано відскочила від ліжка.
— М’яса!!!
Рука знову приземлилася на тумбочку.

— Руку сховай під ковдру!

Сусід по палаті, помахав у бік Володі своєю кремезною долонею.
— І стукай там скільки хочеш! І по чому хочеш!
Володя зіщулився і відвернувся від грізної, завширшки з хороший тазик, фізіономії сусіда.
— М’яса!
Прошипів хворий чоловік дружині, скоса поглядаючи на здорованя, під вагою якого ліжко прогнулося майже до підлоги.
—Лікар заборонив, – заїкнулася дружина, але грізний погляд чоловіка змусив її замовкнути.
— М’яса!!!
Дружина зітхнула і почала збирати речі, сперечатися з чоловіком у цій родині не було прийнято.
— Звари і принеси!
— Добре, завтра принесу.
— Сьогодні!
— Не встигну, – заїкнулася дружина, але під суворим поглядом замовкла.
— Іди!

Ганна звикла підкорятися чоловікові беззаперечно, його вважали головним годувальником і добувачем у сім’ї. І не дозволяв про це забувати дружині та дітям, нагадував за будь-якої зручної нагоди.
Годувальник обожнював м’ясо, міг їсти на сніданок, ще раз на сніданок, на обід і перекус, і на вечерю.
А ще й на пізню вечерю!

При тому що був невеликого зросту і худорлявим, і незрозуміло куди провалювалися кілограми м’ясного продукту.

З великої любові, вони з дружиною і відкрили м’ясну крамницю біля будинку, щоб обожнюваний продукт завжди був доступний. З грошима виручила Ганна, продала батьківську хату, що дісталася у спадок.
З найближчих сіл, за домовленістю, м’ясо привозили в місто фермери, і Володя власноруч розплачувався за доставлений товар. Він дуже любив цей момент, коли випнувши худі груди, відраховував пачки грошей. Відчував себе Ротшильдом, або хоча б місцевим поважним бізнесменом, на худий кінець.

Дружина всього лише обробляла м’ясо і стояла за прилавком, цілий день продавала. А ще вела документацію, домовлялася з постачальниками, щодо якихось дозволів клопотала. Коротше, займалася дурницями, дрібницями, а основний тягар відповідальності ніс розумний, сильний і красивий чоловік.

Всю виручку вона віддавала йому, він любовно рахував купюри і ділив їх на частини. На закупівлю товару, на сімейний бюджет, і собі коханому на розваги.

Розвага була одна, біленька подруга зі скляним боком і міцним вмістом. Багато не вживав, він же не пияка який-небудь, а серйозний бізнесмен, так пляшечку-другу за день. Закушуючи добре просмаженим шматком м’яса, він пропускав чарочку за сніданком, потім після сніданку.

Далі описувати цю процедуру не варто, думаю, що всі знають продовження.
М’ясо любив не тільки Володя, тому бізнес у Мартинюків процвітав. Зростали доходи, і збільшувався літраж розваг, який приймали на груди.

— Маю право – кричав Володя дружині, пропускаючи чарочку за обідом, і стукав кулаком по столу, він узагалі любив стукати.

Але чи то міцні напої, чи то м’ясо, що вживається в неймовірних кількостях, подіяли, але шлунок і органи, що розташовані поруч, одного разу оголосили бойкот господареві. Спершу тупий, ниючий біль з’явився під ребром праворуч, потім ліворуч, потім запалахкотів увесь живіт.

Болезаспокійливий засіб хворий виписав собі сам, і купував теж сам, лікарям він не довіряв.

Сорок градусів, ув’язнені в півлітровій пляшці, спочатку допомагали, але біль переміг ліки в нерівній битві.

Бідолашного Володю скрутило і зав’язало вузлом, і одного разу вночі, червона рідина пробила організм з двох сторін. Червоні плями на подушці помітила дружина, а побачивши на білому фаянсі ті ж плями, наш м’ясоїд ледве не втратив свідомість. Він закричав несамовито і став битися в істериці, поки перелякана дружина викликала машину швидкої допомоги.

Його, дуже хворого, привезли в лікарню в супроводі Ганни, де обкололи уколами і дбайливо поклали в ліжко. Дружина чатувала чоловіка, сидячи на стільці біля ліжка, і йшла, тільки щоб попрацювати в крамниці.

За два дні, відчувши, що болі відступили, Володя згадав, що в нього макової росинки в роті не було.

І стукнув рукою по тумбочці.

—  М’яса!

Дружина постаралася, на вечерю хворий ум’яв великий шматок відвареної телятини, крякаючи від задоволення. І зі щасливою посмішкою погладив кругленький живіт, тепер можна було й поспати.

Вночі його розбудив дикий біль, а сусід, який прокинувся від його стогонів, викликав медсестру.

Вранці змучений Володя спав потопаючи в подушці блідим обличчям, коли з обходом по палатах пішов лікар. Микола Іванович був людиною серйозною і прискіпливою, і не любив тих, хто порушував режим і його вказівки.
— Хто дозволив?

Грізно рявкнув він хворому, через якого нічна зміна валилася з ніг від втоми.
Володя сховався під ковдрою, залишивши бідну Ганну наодинці з двометровим розлюченим лікарем.
— Ніхто не дозволяв, – прошепотіла бідна жінка, не ризикуючи дивитися лікарю в очі.
— Ви принесли?
— Я…
— Це вона спеціально, – висунув ніс важко хворий, – скільки я їй казав, що мені не можна. – Геть! Щоб я її тут більше не бачив!!!

Три дні без сну чергувала біля чоловіка, а вдень стояла за прилавком,
неабияк втомлена Ганна повільно осіла на підлогу.
— Ну ти й сволота!
Сусід повільно розвернувся до Володі, який від переляку причаївся в ліжку, прикидаючись складкою ковдри.
— Одужаєш, я тобі задам прочуханки!

Пообіцяв він притихлому негіднику й боягузу, і вийшов у коридор, розминаючи кулаки.
Ганна забрали викликані жалісливою медсестрою син із донькою, мовчки повели під руки, грізно озираючись на батька.
За дві години, неабияк зголоднілий хворий подзвонив дружині і здивувався, що та поза мережею. За час, що минув, вона мала прийти до тями, і знову заступити на пост біля його ліжка.
Не брали телефон і дочка з сином, невдячні, батько важко хворий лежить, а вони, напевно, вовтузяться з абсолютно здоровою матір’ю.

День тягнувся довго, сусід зиркав моторошними очима, чекаючи його одужання, а шлунок тихо бурчав, вимагаючи їжі.
Увечері Володя тихо з’їв кашу на воді, щоб зовсім не загнутися з голоду, і заснув, витираючи рукавом сльози відчаю. Уранці лікар привів у палату похмурого чоловіка в костюмі, який, розклавши папери на його ліжку, довго ставив дивні запитання.

— Хто міг бажати вашої кончини?
— Які у вас стосунки з дружиною?
— Хто успадкує ваше непосильною працею нажите майно?

Володя був чесний у відповідях, він розповів усе, як є. Що у нього шикарна двокімнатна квартира, свій бізнес, що приносить великі доходи.
І поганої участі йому можуть бажати тільки дружина з дітьми, і що смак у вчорашнього м’яса був вельми дивний.
У запалі одкровення він не звернув уваги, як недобре переглядаються слідчий і сусід по палаті.
І що у двері зазирнув син, і поспішно зачинив, він теж не помітив.
«З моїх слів записано вірно» написав він наприкінці того тексту, що накарябав похмурий чоловік, і поставив свій підпис.

А наступні дні були жахливі, до нього ніхто не приходив, і на дзвінки не відповідав.
Зникла з радарів дружина, і разом із нею зникли й донька з сином. Змучений і голодний Володя наминав лікарняну їжу за обидві щоки, коли лікар обрадував звісткою, що може його виписати.

Нашвидкуруч зібравши речі, він рвонув додому, ближче до ситної їжі, але квартира зустріла гучною тишею. Порожній холодильник сяяв скляними полицями, шафи, зазвичай набиті продуктами, були чисто вимиті.
«Дружина напевно в магазині, торгує, ну я їй зараз влаштую!»

Подумав озвірілий від голоду чоловік і припустив риссю до сусіднього будинку, де з торця розташовувалася його лавка. Але за прилавком стояла не Ганна, а незнайома, неосяжних розмірів жінка з яскраво нафарбованими губами.
— Де Ганна?
Серце заколотилося в передчутті недоброго, порожній шлунок теж стиснувся, розуміючи, що прийом їжі відкладається на невизначений термін.
— Яка Ганна? Ааа, це яка чоловіка хотіла вбити? Так забрали її поліцейські, ще три дні тому.
— Куди забрали?
— Звідки я знаю, до в’язниці напевно.
Позіхнула товстушка, мало не вивернувши щелепу, і дістала з-під прилавка жирний чебурек. Склавши надвоє, вона видавила на нього півпакета майонезу і втягнула в пащу цілком.
— А ви хто?

Розправившись із чебуреком, вона м’ясоїдно глянула на Володю, немов збиралася залишок майонезу видавити на нього.
— Я… Господар…
— Не бреши!
Кулак гримнув перед носом у приголомшеного чоловіка:
— Господаря я знаю добре, він мене найняв! Швидко відповідай, хто ти!

Величезна маса з червоними губами насувалася на Володю, погрожуючи розчавити і знищити, чого він не збирався допускати.
Віддихався чоловік біля під’їзду, на лавці, злякано озираючись у бік лавки. Курпулентна пані не наважилася його наздоганяти, лише свиснула, як Соловей розбійник, і улюлюкала слідом із дверей.
Ситуація не прояснилася, а заплутувалася, спершу зникла така зручна дружина, а тепер і джерело доходу раптом виявилося недоступним.

Він ще раз зателефонував дружині, абонент був поза мережею, а дочка з сином не спромоглися відповісти нещасному, хворому батькові.
Грошей у кишені було небагато, все, що прихопив, коли відвозили на машині швидкої допомоги. Їх йому вистачить лише на кілька днів, а заробляти він давно розучився.
— Гей, красунчику, жерти хочеш?
Володя здригнувся, червоногуба продавчиня тихо підійшла до нього ззаду і тепер міцно тримала за комір куртки.
— Так…
Просипів він, розуміючи, що в його становищі чинити опір безглуздо.
— Ходімо, обробиш туші, вимиєш стелажі, прибереш в підсобці, я тебе нагодую. Може й приголублю, – заклично проспівала товстушка і підморгнула, змусивши жертву здригнутися.

Міцна рука повела його за комір туди, де колись він був господарем.

А в санаторії біля моря, у двомісному номері, лила гіркі сльози Ганна.
— Як же так, га? Він же чоловік мені, і ваш батько. Як же так?

Вона читала свідчення чоловіка, на двох аркушах паперу, де її дорогий Володя без докорів сумління звинувачував дружину в спробі позбавити його життя. І підписав що з його слів записано вірно. І підпис його, який він так любив підмахувати під дріб’язковими документами, що підсовувала йому Ганна.

І все це тільки для того, щоб чоловік почувався крутим бізнесменом.

Навіщо йому знати, що весь бізнес оформлений на сина, він і займається тепер усіма справами, відправивши маму з сестрою на відпочинок.

— Мамо, досить ридати, пішли скупаємося!

— І то вірно, – змахнула останню сльозинку Ганна, – море і без моїх сліз солоне. Головне, не забути зателефонувати Славку, подякувати за актора, який зіграв слідчого.

— Ого, він уже Славко?

Донька розсміялася, побачивши, як порожевіли щоки в матері.

— Мамо, даремно ти ніяковієш, це ж добре, що ти подобаєшся чоловікові. До речі, дуже розумний, добрий і вихований чоловік. А про тебе він сказав, що ніколи не зустрічав таких жінок, з ангельським терпінням.

— Він має рацію, треба бути ангелом, щоб витерпіти стільки принижень, підставляти ліву щоку, коли бʼють у праву. Я не істота з крилами, а просто жінка, і терпіння моє скінчилося. Воно ж не нескінченне, терпіння жіноче, йому теж є межа.

У підсобці Володя, пихкаючи, мив полиці і ковтав слину в очікуванні обіду. З незвички нили руки, боліла спина, але присісти і відпочити він не наважувався. Вже дуже страшно гуркотіла пудовою рукою об прилавок Аллочка, нова жінка в житті Володі. Нова жінка, нові порядки і нові вимоги, доля моя бідолашна – зітхнув чоловік, і з зусиллям почав відмивати брудні полиці.

КІНЕЦЬ.