— Я днями, нарешті, закінчила светр старшій доньці перев’язувати. Малий став, я просто додала смужок яскравих, ще поносить, – ділиться Єва з подругою. – Ех, викручуюся, як можу.
— Ти взагалі молодець, у тебе повчитися треба господарство вести, – киває подруга. – Шиєш, в’яжеш, весь час щось вигадуєш, де тільки час на це все береш і енергію!
— Та немає в мене ні часу, ні енергії, – засмучено відповідає Єва. – Є сувора необхідність, а більше нічого немає. Доводиться викручуватися, у нас діти та іпотека, шкода, що чоловік мій цього абсолютно не усвідомлює!
— Ти ж казала, що він на нову роботу нещодавно перейшов, де платять більше?

— Перейти він перейшов, але чомусь грошей стало не більше, а менше, – злиться Єва. – Чоловік і раніше себе не забував балувати, а тепер у нього є шикарне виправдання: він має нормально себе показати в новому колективі. Це я можу економити на собі, щось вигадувати, а чоловік не вважає за потрібне зменшувати витрати на себе.

Єві трохи за 30, вона 9 років уже заміжня, має двох дітей: 8-ми річну доньку і дворічного синочка. Коли одружилися, батьки скинулися на початковий внесок за іпотекою, а далі сказали молодим, щоб вони гребли «лапками» самі.

Квартира двокімнатна, іпотечний платіж високий, але Єва вважає, що їм ще пощастило: і відсоток нормальний, і ціни на житло відтоді полетіли під хмари, а вони встигли. Зараз би і зовсім було не підступитися до двокімнатної, а в однокімнатній і з однією дитиною тісно, а в них двоє.

— Син у нас зʼявився поза планом, – каже Єва. – Була впевненість у захисті на 100 відсотків, але переконалися на власному прикладі, що такого не буває. Говорили з чоловіком і про переривання, але якось не ризикнули, чоловік, коли син з’явився, на сьомому небі був. Він і зараз не шкодує про його появу, але те, як він себе останнім часом поводить, мені зовсім не подобається.

Єва зараз не працює, повністю занурена в домашні клопоти. Донька пішла до другого класу, син проявляє активність, а треба ще й приготувати, і вдома прибрати. Пробувала підробляти в’язанням, але особливих грошей це родині не принесло. Вирішила зосередитися на тому, щоб забезпечити речами свою сім’ю.

Єва багато готує, пече, варить, продумує меню, щоб виходило, як то кажуть, дешево і смачно. Донька бере із задоволенням перекуси до школи із собою, інколи може почастувати подружок маминим печивом чи кондитеркою, хоча в школі годують. Навіть цукерки Єва робить удома смачні та корисні, навчилася робити ковбасу та шинку, які за смаком набагато кращі, ніж магазинні.

— І м’ясо в них стовідсоткове, і молоко, і решта, – каже вона. – Принаймні я точно знаю, що і з чого приготовлено.

Чоловік раніше теж брав із собою на роботу аж два перекуси: на сніданок, бо вдома намагався поспати довше, і на обід. На повноцінний обід, в акуратних контейнерах. На роботі було спеціальне приміщення з мікрохвильовкою, холодильником, посудом. І контейнери із собою приносили багато хто. Рідкісні щасливці їздили обідати додому, їдалень і нормальних кафе не було поруч, усе всіх влаштовувало.

Кілька місяців тому чоловік Єви влаштувався на нове місце. Пораділи, що чоловік буде більше отримувати, що до роботи йому навіть ближче добиратися, але… тепер у Єви один засмучення, тому що чоловік перестав брати з собою їжу з дому.

— Сонечко, – сказав він Єві в перший же день. – Давай я сьогодні хоча б звикну там, га?
— І звик, – каже Єва. – Я точно знаю, що є на роботі в нього така сама кімната для прийому їжі. І хтось зі співробітників навіть нею користується, але мій чоловік тепер ходить обідати в кафе з іншими товаришами по службі. Там комплексний обід, щось у межах 300 гривень, але ж і це гроші! Це ж десь тисяч сім на місяць, вони в нас зайві чи що?

— Ну зрозумій ти, ну не хочу я ганьбитися і носити з собою твоє рагу або котлети в контейнерах, – лається чоловік. – Як дурень, чесно.
— А інші теж дурні? Ті, хто обідає домашнім?
— Я так зрозумів, що в нашій організації вони – відстій. Нормальні люди ходять у кафешку, туди й начальник ходить. І не тільки ми їмо там. Ну я ж маю себе якось показати на новому місці? Підвищення не отримаєш, якщо станеш вибиватися з лідерів.

Єва засмучується: на 7 тисяч гривень можна стільки всього корисного і потрібного купити дівчаткам. Вона старається, економить, а чоловік розкидає гроші через якісь дурні упередження?

— Та й не тільки в їжі справа. Нещодавно звернулася до нього за грошима, а отримала відповідь, що від зарплати після сплати іпотеки та комуналки, мало що залишилося, бо чоловік, бачиш, купив собі новий костюм, сьогодні доставка, а також має намір купити сорочок парочку.

Є в нього костюм і не один, і сорочки є. Я доньці светр перев’язую, синові беру речі від твого хлопчиська, зате чоловік форсить, одягається як поважний пан, – нервує жінка. – А в мене, приміром, чоботи зиму цю не переживуть, навіть на місяць, боюся, їх не вистачить.

— А ти жодного разу не чула, що зустрічають по одягу чи що? – нападом відповів чоловік. – Що зустрічають усе ж таки по одягу? Кажуть же, хочеш отримати підвищення, одягайся і виглядай так, немов ти його вже отримав. Ну що я буду як останній волоцюга виглядати? Чоботи? Купимо щось простіше тобі наступного місяця. Діти? Так вони ж не роздягнені. Зрозумій, мені – треба, а ти поки що все одно вдома сидиш.

— І виходить, що надбавка, яку чоловік отримав на новій роботі, йде йому ж на цю чортову роботу. Та ще й із собою забирає кілька тисяч. У нас грошей стало не більше, а менше. А вже чого більше стало точно, так це пихатості в чоловіка і конфліктів у нас із ним.

— Ну нічого, скоро і ти на роботу вийдеш, – заспокоює подруга. – Якось дотягнете…

Єва тягнути не хоче, втомилася вона тягнути. Зарплати чоловіка і її крихітних виплат явно не вистачає на те, щоб чоловік виглядав і відчував себе вже начальником, а апетити у чоловіка тільки ростуть.

— Соромно з цим неподобством уже на роботу ходити, – висловлюється чоловік про свою папку для документів. – І портмоне вже виглядає огидно, ні, мабуть, наступного місяця треба нормальні купити. Чоботи тобі обіцяв? Ой, Єво, я все ж таки зараз один працюю. У тебе ж поки що старі чоботи не порвалися, підошва не відлетіла? Ну ось, ще поносиш.

КІНЕЦЬ.