Валентина Миколаївна, як грозова хмара, переступила поріг нашої квартири, й недбало скинула брудне взуття.

– Лихо за лихом прямо на нас падає, може, хтось псування наслав? – Похитала вона головою, побачивши мене.

– А що у вас трапилося? – запитала я, бо не зрозуміла, як свекрусі вдалося потрапити до нашої квартири.

– Не в мене. Я не про себе говорю, а про Юлю нашу, – поставила руки в боки Валентина Миколаївна. – Не щастить їй…

Я насилу приховала легку усмішку, згадавши, що собою представляє сестра чоловіка.

Юля була старша за свого брата на три роки. Дуже рано вона вискочила заміж, окрім освіти у дев’ять класів, ніде більше не вчилася, зате встигла до тридцяти двох років, чотирьох дітей привести на світ божий.

Через те, що вона постійно ходила з одного декрету в інший, то до своїх років, жодного дня ніде не працювала.

Чоловік Юлії, Михайло, був старший за неї на п’ятнадцять років. Він мав невеликий бізнес, який дозволяв йому утримувати родину.

Валентина Миколаївна зятя не любила, бо той постійно лаяв Юлю за відсутність бажання працювати.

– Не було чого молодій дівчині голову дурити?! Раз узяв за дружину, утримуй тепер! – вичитувала його теща.

Михайло дуже сильно сердився на тещу, але намагався особливо в суперечку з нею не вступати.

Ситуація погіршилася, коли Юля приголомшила чоловіка новиною про те, що незабаром він вп’яте стане батьком.

– Ти з глузду з’їхала?! І так четверо, куди нам ще? Де стільки грошей на їхнє утримання взяти? – обурився Михайло. – Ні, п’ятий нам точно не потрібний!

Юля намагалася натиснути чоловікові на жалість, але той не здавався і вимагав, щоб вона якнайшвидше йшла в лікарню.

Не знаючи, як ще на нього вплинути, Юлія зважилася на круті заходи. Вона зателефонувала матері, та попросила про допомогу.

Валентина Миколаївна не забарилася. Цього ж вечора вона приїхала на таксі вправляти мізки Михайлу.

Чоловік появу тещі зустрів у багнети. Тільки-но вона відкрила рота, як він показав їй на двері, й попросив піти.

Валентина Миколаївна закотила зятю скандал, і тому довелося піти з дому, щоб не загострювати ситуацію.

– Повернеться і попросить вибачення! – вирішила вона, покидаючи будинок зятя та дочки.

Проте, вже через дві години Валентині Миколаївні зателефонувала Юлія, яка ридала захлинаючись.

– Михайло мене з дітьми вигнав надвір. Сказав, що подасть на розлучення, якщо я залишу дитину, – повідомила донька матері.

– Він не має права так робити! – розлютилася Валентина Миколаївна. – І не йди в нього на поводі, інакше постійно крутитиме тобою!

За дві години Юля знову зателефонувала матері, та розповіла про те, що чоловік пустив їх в будинок лише до кінця тижня.

– Що нам тепер робити? Куди я піду з дітьми? Пустиш нас поки що до себе? – жалібно спитала вона.

Валентині Миколаївні нічого не залишалося, як погодитись, і забрати дочку з онуками до себе.

Пустивши їх, жінка відразу взяла в облогу зятя, і вимагала відмовитися від поганої витівки з розлученням.

– Юля в положенні, тож розлучення тобі ніхто не дасть! – із захопленням заявила Валентина Миколаївна.

– Потім розлучимося, я нікуди не поспішаю! Вашій дочці я поставив умову, нехай думає, у неї є час, – сухо відповів Михайло.

Теща подумала і прикинула, що зять пропонує непоганий варіант і почала тиснути на Юлію.

– Може й не потрібна вам п’ята дитина? Як ти будеш сама з дітьми? – Заохала вона.

– Ні, мамо, я вже вирішила! – Упевнено заявила дочка. – На поводу у Михайла я не піду! Ти ж сама казала, що якщо я прогнуся раз, то потім буде і другий, і третій…

Зрозумівши настрій Юлі, Валентина Миколаївна вирушила до сина та невістки. У голові її ще тиждень тому зародився хитрий план, який вона й вирішила, якнайшвидше, втілити в життя.

З похмурим обличчям вона з’явилася до нас без попередження і почала скаржитися мені на те, як тяжко стало жити Юлі з чотирма дітьми.

До цього часу, вона мені жодним словом не обмовилася з приводу того, що Юлія та Михайло розлучаються і що дочка з онуками живе в неї.

– Ти, мабуть, і не знаєш, що Юля практично на вулиці залишилася? – випалила свекруха.

– Ні, – розгублено відповіла я, і уважно вислухала всю історію про її поневіряння.

– Так, історія, звичайно, сумна, – тільки й змогла відповісти я. Але ж повинен бути якийсь вихід!

– Ви ремонт у своєму будинку доробили? – несподівано поцікавилася свекруха.

Близько року тому ми придбали будинок у передмісті. Будиночок був непоказний, тому дістався нам практично задарма, проте, на ремонт довелося сильно витратитися.

Свекруха нашу нерухомість обгидила з ніг до голови, заявивши, що ми купили розвалюху.

Але ми вирішили, що їздитимемо туди у вихідні, та будемо насолоджуватися природою та чистим повітрям.

– Практично, – ухильно відповіла я, підозрюючи, що свекруха не просто так питає про будинок.

– Дуже добре! – промовила вона. – Віддайте свій будинок моїй доньці та її дітям, а собі новий купіть.

Я, бувши не готовою до подібних фраз, здивовано подивилася на свекруху.

– Ключі дай, щоб вони сьогодні й переїхали туди, – заторохтіла Валентина Миколаївна.

– Ні, – заперечила я, яка сама від себе не чекала такої зухвалості, – ми з Валерієм вирішили, що не здаватимемо його.

– Ми винаймати й не збираємося, – посміхнулася свекруха і схрестила руки на грудях. – Нехай у вас поки що поживуть.

– Ні. Хіба ви не чули, що я щойно сказала? – суворо перепитала я.

– Чула, але мені на твою думку глибоко начхати, – пирхнула Валентина Миколаївна. – Подивимося, що скаже мій син!

Я похитала головою і пішла у вітальню. Близько години Валентина Миколаївна сиділа на кухні, чекаючи на його прихід.

Як тільки чоловік прийшов, мати кинулася до передпокою і почала скаржитися на мою поведінку.

– Уяви собі, вона відмовилася допомогти твоїй сестрі та її дітям! – Осудливо сказала Валентина Миколаївна. – Вони ж на вулиці виявляться…

– Нехай у тебе живуть, – байдуже відповів Валерій. – Це ж твоя дочка та онуки…

– І твоя сестра з племінниками! – гнівно рикнула на сина Валентина Миколаївна. – Не залишиш же ти їх на вулиці?

– І ти також! – відрізав у відповідь чоловік. – Ні, на свою дачу, яку ви з сестрою обгидили з усіх боків, я нікого не пущу! У тебе трикімнатна, чи ти забула?

– Я добре пам’ятаю! Це ти забув, що маєш рідню! Будинок важливіший за рідних людей! Що поганого вони тобі зроблять? – обурено пробурчала Валентина Миколаївна.

– Ні, та ще раз ні! – Упевнено заявив Валерій, і вона зрозуміла, що син від свого рішення не відступить.

Жінка скривджено схлипнула і, схопившись зі стільця, побігла на вихід. Вона сподівалася, що син зупинить її, але цього не сталося.

Валентина Миколаївна настільки сильно образилася на нас, що почала плакатися всій рідні, що ми виявилися егоїстами, яким важливий лише свій комфорт.

Тут у мене відразу і питання дозріло, а про чий комфорт вона міркує, намагаючись виселити свою доньку з онуками з трикімнатної квартири?

Як дивно виходить – ми, такі-сякі, сестрі не уважили! А рідна мати – файна пані! Ну не хоче Юля працювати – краще кожного року по дитині додавати!

Подобається їй такий розклад, це її справа! Ми тут до чого? Як вважаєте, повинні ми багатодітну мамку на нашій дачі прихистити?

КІНЕЦЬ.