28 років я прожила з Олегом. Хоча скоріше прожила у муках. У молодості я закохалася в нього – що сказати, він був цікавим хлопцем з доброї родини.

Ми одружилися, спочатку жили з його батьками, а згодом отримали власну квартиру. Вже тоді я зрозуміла, що мій чоловік зовсім не такий простий.

Він постійно чіплявся до всього, але сам нічого робити не хотів. Десять років я вмовляла його зробити ремонт – не дочекалася, зрештою сама клеїла шпалери. Потім він критикував, що вийшло криво та неякісно.

Але у нас були двоє дітей, і, щиро кажучи, я навіть не думала про розлучення. Хоча у шлюбі я почувала себе нещасною. Я багато працювала, займалася дітьми, але підтримки Олега мені гостро не вистачало. Його взагалі не хвилювало, як навчаються діти, куди вони вступатимуть.Сімейні пакетні тури

Він заробляв копійки і не прагнув більшого. А варто було мені поскаржитися на наше фінансове становище, він тут же влаштовував скандал: – Це через тебе все так!

Ти мене ніколи не підтримувала! Тільки дарма витрачаєш гроші! Це остаточно вивело мене з себе. Діти вже були дорослими, і я вирішила: – Усе вистачить з мене, відтепер кожен сам за себе. Кожен купує собі їжу за власний кошт. – А як щодо комунальних?

– Ділимо порівну.

Пізніше офіційно розлучимося. Він сприйняв це досить бадьоро. Мабуть, думав, що за кілька днів я почну просити його про примирення. Але мені було гаразд.

Я готувала лише для себе прості страви, а він щодня варив собі макарони. Потім моя сестра запросила мене до Італії, вона вже 20 років.

Я довго не думала та погодилася. В Італії було нелегко, але, чесно кажучи, я почувала себе щасливіше. Вдень я багато працювала, але повноцінно відпочивала. Могла дозволити собі смачну їжу та якісний одяг.

Мені здавалося, що я знову стала молодою. До речі, я мала багато шанувальників, але я тримала всіх на відстані. Минуло шість років, і мій син вирішив одружитися.

Я повернулася додому, зайшла до квартири і не могла повірити своїм очам. Скрізь був безлад, бруд, здавалося, що за всі ці роки там жодного разу не прибирали. Потім вийшов Олег. Його було не впізнати – якийсь старий, неголений, недоглянутий.

Побачивши мене, він дуже зрадів. Я відразу ж почала наводити лад. Мій колишній радісно повторював: – Нарешті ти повернулася! Ти така гарна!

Прошу, не їдь більше. Ми з твоїми грошима таку красу тут наведемо і ще машину купимо!

– До чого тут мої гроші?

– Ну, ми ж сім’я! Ти для мене рідна людина!

Не руйнуй наш шлюб, прошу! Я засміялася йому в обличчя. А потім сказала: – Ти ж казав, що я псую тобі життя! Що в тебе нічого не виходить через мене!

– Я так помилявся! Вибач! Тільки не їдь більше!

– Ти серйозно? Е, ні, не дочекаєшся!

Треба було раніше думати головою та старатися для сім’ї! Він ще не раз повертався до цієї теми, просив, обіцяв, що тепер усе буде інакше.

Але я не повірила йому. Після весілля сина я поїхала назад. Тепер Олег щодня дзвонить і пише, благає повернутися. Каже, що без мене помре. А ви як вважаєте, чи можна вірити такому чоловікові? Думаєте, він справді зміниться?

КІНЕЦЬ.