До народження дитини все було у нас з чоловіком чудово. Ілля хотів дітей, цілком міг забезпечити мене з малюком, і жодних перешкод для щасливого майбутнього наче не було.

Народилася дитина, донечка Соломійка. Щасливий чоловік по дорозі з роботи забігав у магазин, приносив пакети їжі і памперси. Цілих 2 місяці. А потім перестав. Я трошки працювала віддалено, на памперси вистачало. І на їжу, як виявилося, також.

Просити мені не хотілося. Ми ж сім’я, і ​​якщо Ілля з якоїсь причини перестав брати участь у наших невеликих в цілому з дитиною витратах, значить тому є причина. Мабуть, серйозна.

Через рік я здогадалася встановити додаток на смартфон, який допомагає бачити доходи та витрати. Тоді я зрозуміла, що мій копійчаний фріланс приносить непогані гроші, просто я не бачу їх через витрати та родину.

Я побачила, що функцію годувальника виконую давно та цілком успішно. Хоч і не усвідомлюючи цього, бо мені здавалося: все тимчасово, ну ще трохи, та що там – памперси купити, продуктів. А іграшки дитині купувати і одяг – це ж радість, а не обов’язок.

Але домашня бухгалтерія все змінила. Впала моя пелена з очей, стало зрозуміло, що чоловіка вистачило на 2 місяці, після чого він зник.

А на його місці виник сусід – чужий і байдужий чоловік, який хвалиться донечкою перед колегами і знайомими, а вдома не знає, з якого боку до дитини підійти. Та й навіщо підходити? Мама краще знає, що робити.

Тоді я вперше спитала чоловіка, що сталося. Чому він перестав давати мені гроші і вдає, що в нього в квартирі просто живе одинока мати з дитиною, яким він по доброті душевній дає дах над головою?

У відповідь пролунало мекання про низьку зарплату. І про великі витрати – на його машину, наприклад. І одягнутися треба: він-же, на відміну від мене, ходить на справжню роботу. І, між іншим, оплачує комунальні послуги у своїй квартирі. Тож будь вдячна, люба, і мовчи в хусточку.

З тієї миті я перестала вважати чоловіка частиною своєї сім’ї. І через кілька тижнів успішно реалізувала свій план. Переїхала в орендовану квартиру, розлучилася, взяла іпотеку.

Одне мене здивувало. «Біденький» колишній чоловік після розлучення вирішив купити собі нову машину. А потім зробив у квартирі ремонт. Виходить, не так усе було погано в нього на роботі, як він скаржився. Не такий він і бідненький.

Втім, за місяць він стояв у мене на порозі з проханням «почати все спочатку». Не від кохання великого. Просто самому жити невигідно.

Хотілося знову залізти на мою теплу шию. Аліменти, в магазинах все дорого, борщ перестав чарівним чином з’являтися в холодильнику, сорочки лежали непрасовані.

Тоді я зрозуміла, що одружений чоловік у нашій країні насправді вільний, як ніхто інший. У нього є дитина, а то й двоє-троє, але він нічого для них не робить.

Він добре заробляє, але нікого не годує. Вдома завжди чисто, а під боком дружина. Готувати не треба: дружина все приготувала та подала.

Я тепер також хочу свободи. Знову заміж? Ні за що! Чоловіки бувають різні, і шанс зустріти хорошого, дбайливого та люблячого, звичайно, є. Але це лише шанс у морі можливих невдач і розчарувань.

Мені і самій з донечкою добре. Хоча й знаю, що на світі багато прекрасних, добрих, дбайливих чоловіків. Але дякую, не треба, поки що, принаймні.

На згарищі сад не виростиш. Тут хоч би вугілля по кутах розкидати і горілі пні викорчувати. І почати потихеньку жити те, що не було прожито в шаленій гонці заробляння грошей і догляду за дитиною в “одні ворота”.

Періодично прокидаюсь з криком, о наснилося, що я знову заміжня.

Може, я ще вийду заміж. Але не зараз. Точно ще не зараз і не скоро.

Джерело