Пішла я з дочкою привітати чоловіка зовиці з Днем народження. Чоловік мій у відрядженні, а сестра зі своїм чоловіком нас запросили.

Ми прийшли з тортом, квітами і конвертиком з 500 гривень, а вони взагалі нічого не приготували, хоча запросили ж нас самі! Зовиця була дуже незадоволена, дивилася на нас кисло і розмовляла глузливо.

Ну а її чоловік начебто зрадів, жартував, розпитував нас про все, потім вирушив по ігристе, його дружина тим часом покликала нас чистити картоплю.

Більше нічого не було і холодильник порожній, я ще подумала, треба ж, як бідно люди живуть. Поки готували та їли, стало пізно, і вони залишили нас ночувати у вільній кімнаті.

Вночі нам з донечкою захотілося пити, пішли на кухню. Полиця зі склянками висіла над холодильником, на холодильнику лежали серветки, ми потяглися за склянками і впустили ці серветки.

Я почала діставати їх через холодильник, а там грудкою заткнута штора. Розправила штору і раптом з неї як посипляться – коробка з полуницею, ківі, нарізки сирно-ковбасні, баночка чорної ікри, хамон.

У мене очі на лоба полізли. А ми такі ще й голодні з дочкою. Кажу:

– Ось так вони з нами, значить! А давай-но, Катрусю, все це зжеремо!

Так і зробили. І пішли спати як ні в чому не бувало. А що?

Вранці чоловік зовиці напоїв нас чаєм з остатками нашого ж торта і швидше випроводив, поки не прокинулася його дружина. І правильно, думаю, зробив, ги-ги.

Всю дорогу додому ми з дочкою дуже веселилаися, уявляючи, як моя зовиця і її чоловік полізуть за шторку за своїми делікатесами до сніданку, а скринька порожня! Таку рідню, як оце у нас, треба ставити інколи на місце, так вважаю.

Фото – авторське.

Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.

Джерело