– Анно, я сьогодні твого сина в місті зустріла. Ну такий вже галантний. Видно було, що спішив кудись. Поруч дружина, син. Іван в руках ніс такий красивий букет квітів. Часом не для тебе він цю красу купив?, – запитала мене по телефону подружка, з якою я колись працювала на заводі.

– Ні, не для мене, – відповіла я Галі, а самій так зле стало, що аж в голові потемніло.

Я присіла на стілець і в голові прокрутились спогади його дитинства.

Ми тоді були такі щасливі. Хоч і виховувала я свого Івана одна, але у великій любові.

Чоловік покинув мене і сина, переїхавши жити до жінки на сусідню вулицю. Але довго вони разом не пожили. На даний час мій колишній живе в Канаді і там в нього сім’я і діти. З сином він почав спілкуватися в більш старшому віці, коли Іван вже студентом був.

Наша сім’я рахувалася багатою. Мої батьки займалися бізнесом, мали декілька точок на базарі. Потім вони викупили магазини.

Я ж працювала спершу на заводі, а після в сімейному бізнесі бухгалтером.

Мій тато, дідусь Івана, подарував йому квартиру. Він старався замінити хлопцю батька і це йому гарно виходило. Вони з Іваном ходили разом на риболовлю, в театри і навіть на море його дідусь з бабусею возив.

Мені ж вони казали влаштовувати своє життя, але це в мене так і не вийшло, хоча претенденти були.

Квартира була ніби й Івана, але по документах тато зробив її на мене. Мало чого, хлопець молодий, гарячий, і що йому збреде в голову, ніхто не знав.

Я хотіла для сина гарної долі, як і кожна мама.

Саме тому коли він познайомив мене зі своєю Іриною, я сприйняла її в штики.

Ну самі подумайте, як я мала реагувати. Ірина з багатодітної сім’ї. Батьки живуть в нашому містечку, але в своєму домі, і дім, скажу відразу, не в найкращому стані. Батько Ірини не був тою людиною, на яку можна покластися. Він любитель “біленької” був, і та мама тих дітей сама тягнула на своєму горбі.

Якщо одним словом, то з бідної сім’ї моя невістка. І звісно, я подумала, що вона з моїм сином лише з вигоди.

Я не прийняла Ірину, як дружину сина, навіть після весілля. Вони хотіли жити в цій квартирі, яку Івану дідо подарував, але я цього не дозволила. Я відчувала, що Ірина обкрутить Івана і просто заволодіє його майном.

– Мамо, ми любимо один одного. Ми сім’я. Чого ти домагаєшся?, – говорив мені син.

Але я не вірила жодному слову Ірини.

Жив син на орендованій квартирі. Я ж чекала того часу, коли Іван скаже, що розлучається.

Але цього не сталося.

Іван з Іриною переїхали жити до області і з того часу я не бачила ні сина ні невістки.

Сваху я коли в місті зустрічала, вона робила вигляд, ніби мене не знає.

З того часу минуло більше десяти років. Своїх онуків я бачила лише через соціальні мережі. Син просто викреслив мене зі свого життя.

І через що називається? Через цю Ірину? Він проміняв рідну матір на неї?

Я не могла з тим змиритися до останнього, хоча тепер дуже шкодую.

Мій син має гарну роботу, квартиру, і найголовніше – сім’ю.

Більш того, вони навіть тещі купили квартиру. Тепер моя сваха живе зі сватом, як королева. Діти вже дорослі, то ж вони нарешті зажили самостійно.

І ось син був в моєму містечку, але навіть мене не провідав. Квіти він, мабуть, купив для своєї тещі.

Я зробила помилку і дуже про це шкодую.

Як мені випросити у сина прощення? Його квартира пустує, я навіть квартирантів туди не пускала. Може, буде комусь із онуків…

Джерело