– Буде правильно, якщо ми допоможемо молодим, – прошепотіла на вухо молодшій доньці Олена Віталіївна.

– Ти про що взагалі? – Тетяна хитро примружилася і запитливо дивилася на матір.

Жінка підняла вгору кирпатий носик і, опустивши очі в підлогу, хитро посміхнулася.

– Твоя сестра виходить заміж, – змовницьким тоном промовила вона.

Тетяна здивовано подивилася на матір і з прикрістю підібгала губи. Як завжди, про все вона дізнавалася найостаннішою.

Відносини між сестрами були не дуже добрими, бо старша любила пригнічувати молодшу.

Євгенія вважала, що має бути в усьому кращою за Тетяну, і якщо це було не так, сильно злилася і закочувала скандал.

Приводом могла стати будь-яка дрібниця. Навіть губна помада, куплена молодшою ​​сестрою, викликала лють у старшої.

Та спочатку починала чіплятися, й осміювати її покупку, а потім переходила на особистості. Нічим добрим, як це буває, таке не закінчувалося. Сестри сварилися, і потім багато місяців не спілкувалися.

Якщо вони навіть починали контактувати, то надовго їх спілкування не вистачало. Женя обов’язково знаходила новий привід для сварки.

На той момент, коли Олена Віталіївна повідомила молодшу доньку про те, що її сестра виходить заміж, дівчата не спілкувалися близько пів року.

Тетяна знала про те, що сестра має залицяльника, але про його серйозні наміри навіть не здогадувалася.

– Я взагалі нічого не знала про це, – відповіла матері дівчина. – Як ми маємо їм допомогти?

Фраза про допомогу викликала у Тетяни невдоволення. Вона не хотіла допомагати безглуздій сестрі.

– Вони не хочуть влаштовувати весільну урочистість, – з досадою вимовила Олена Віталіївна. – Але ж весілля буває лише раз у житті! Я їм говорила про це, але вони й слухати нічого не хочуть.

– Я маю їм все організувати? – Дівчина тільки в цей момент зрозуміла, на що натякала мати.

Жінка здивовано знизала плечима, і загадковим поглядом подивилася на Тетяну.

– Мамо, вони обоє працюють, хай самі й роблять, що хочуть, чи не роблять, – заперечила дівчина.

Олена Віталіївна насупила брови, й з роздратуванням зиркнула на дочку, яка не збиралася їй допомагати.

– Вони не так багато отримують, щоб витрачати гроші на весілля, – пояснила жінка. – На жаль, я не можу їм допомогти.

– Пенсія в мене така, що мені треба її десять років відкладати, щоб накопичити пристойну суму. Ти ж, зовсім інша справа. Живеш сама, ні дитини, ні кошеня немає. Витрачатись тобі нема на що…

– Чому ти так вирішила? – суворо запитала Тетяна. – Мені є куди й на що витрачати свій заробіток. Якщо ти пам’ятаєш, я живу в орендованій квартирі, за яку потрібно платити щомісяця.

Проте, по обличчю матері дівчина зрозуміла, що та навіть слухати не хоче про її проблеми.

– Твоя сестра виходить заміж уперше…

– З її характером, думаю, напевно, далеко не в останнє, – пожартувала Тетяна.

– Тобі, аби вразити мене у відповідь, – осудливо похитала головою Олена Віталіївна. – Я знаю, що у вас із сестрою погані стосунки, але це не означає, що потрібно ігнорувати її весілля.

– Так, минулого разу ви посварилися сотий раз, але ви ж сестри, і повинні один одному допомагати. Женя буде дуже рада, якщо ти зробиш їй такий гарний подарунок.

– Уяви, ми всі приходимо до РАГСу, вони з Миколою розписуються, а потім я кажу всім, що ми їдемо у ресторан.

– Як гадаєш, які обличчя будуть у молодят? Я думаю, що Женя розплачеться від щастя! Як тобі моя ідея? Ресторан і буде нашим подарунком!

– Ти теж збираєшся складатися? – перепитала Тетяна, бо мати ще пів хвилини тому говорила зовсім інше.

– Ну ні, звісно, ​​звідки в мене гроші? Однак ми скажемо, що подарунок від нас двох, раптом тільки від тебе Женя його не прийме, – пояснювала доньці Олена Віталіївна.

– На ресторан у мене грошей немає, – одразу заперечила дівчина. – Скільки буде гостей?

– Чоловік двадцять приблизно, не більше! – з радістю відповіла жінка.

– Двадцять? Нічого собі, – свиснула Тетяна. – Уяви, скільки це буде коштувати…

– Думаю, що не дорожче за двадцять тисяч, за моїми підрахунками, – поважно заявила Олена Віталіївна.

– Ну їх теж треба десь взяти, – відбила у відповідь Тетяна.

– Для рідної сестри можна і кредит взяти, – повчальним тоном промовила жінка. – Тетяно, ти просто зобов’язана допомогти Жені та Колі, щоб вони в такий урочистий день не були самі…

– Коли буде весілля? – похмуро запитала дівчина, розуміючи, що мати не відчепиться від неї так просто.

– Цієї суботи, – діловито шепнула Олена Віталіївна. – Ну то що? Я можу на тебе розраховувати? Ти ж допоможеш?

Тетяна важко зітхнула і ствердно кивнула головою, розуміючи, що їй доведеться взяти гроші із заначки, відкладеної на початковий внесок з іпотеки.

Розуміючи, що ресторан обійдеться надто дорого, дівчина забронювала для молодят та гостей столики у кафе.

Євгенія за ці дні так і не зателефонувала сестрі й не запросила її на весілля, тому Тетяна навіть засумнівалася в тому, що варто було взагалі зв’язуватися з матір’ю, та йти в неї на поводі.

У РАГСі, побачивши сестру з майбутнім зятем, дівчина трохи зніяковіла. З погляду нареченої вона зрозуміла, що та незадоволена її присутністю.

Думаючи, чи варто говорити про свій подарунок, Тетяна потягнулася до телефону, щоб скасувати кафе.

Проте Олена Віталіївна випередила дочку і з гордо піднятою головою повідомила:

– Запрошуємо всіх відзначати наше весілля!

Євгенія здивовано подивилася на матір, яка хитро підморгнула їй, натякаючи на те, що приготувала для них з Миколою сюрприз.

Гості з молодятами розсілися по машинах і поїхали у бік кафе, яке забронювала Тетяна. Євгенія з чоловіком зайшли всередину першими, й гидливо оглянули столики та оздоблення.

– Мамо, це що? Я думала, ти підготувала нам гарний сюрприз…

Бачачи, що дочка не оцінила її подарунок, Олена Віталіївна тицьнула пальцем у Тетяну, і суворо промовила:

– Це твоя сестра вибрала його! До неї всі претензії…

– Я знала, що ти не можеш зробити нічого хорошого! – узялася в боки Євгенія. – До речі, не пам’ятаю, щоб ми з Миколою звали тебе на весілля…

– Мене мама запросила, – ледь чутно відповіла Тетяна, докоряючи собі за те, що знову послухала Олену Віталіївну.

– Ну як прийшла і вирішила зробити сюрприз, то треба було якось обміркувати все, а не абияк робити. Я так розумію, що на нормальний ресторан грошей не вистачило? – сухо спитала сестра. – Краще взагалі нічого не робити, ніж у такому місці святкувати…

Тетяна мовчки зиркнула на нахабну фізіономію Євгенії й покликала до себе адміністратора.

– Якщо зараз відмовитись, яку суму можна повернути? – поцікавилася дівчина.

– Ніяку, – знизала плечима адміністратор. – Треба було раніше відмовлятись.

Тетяна задумливо кивнула, з образою зрозумівши, що нічого виправити вже неможливо.

На святкуванні вона не залишилася. Не хотіла слухати бурчання сестри, та ловити на собі докірливі погляди матері.

А для себе вона чітко вирішила, що більше ніколи не піде у матері на поводі, і не буде спілкуватися з сестрою. Вони з матір’ю одна одної варті! А ви що скажете з приводу цієї ситуації? Як би ви вчинили?

КІНЕЦЬ.