Коли у нас з Ярославом народився перший син, перше, що моя свекруха Любов Тарасівна сказала синові, що мені потрібно найняти помічницю по господарству. Це при тому, що сама вона все життя працювала.

Мама чоловіка спробувала дати грошей нам на покупку першої нерухомості. Але головний подарунок – вона виховала сина так, що він став добрим чоловіком. Він може готувати, прибирати, доглядати дітей і робити все, щоб я почувала себе королевою.

Діти всі канікули були у батьків чоловіка. Так от свекруха по телефону мені на запитання «Як поводяться?» відповіла:

– Дуже добре. З твоїм вихованням не може бути інакше.

О-о-о, не луснути б від гордості. Я ж чекала безліч зауважень.

У мене чудова свекруха, як в вже зрозуміли. У п’ятницю прийшла, забрала до себе старшого сина, по обіді сказала привезти меншого, та ще й їхні дитсадкові речі, які є для прання, принести.

– Ти ж і так весь тиждень працюєш, а у вихідні з пранням возишся, дай хоч так тобі допоможу, – каже. Нескінченні гостинці дітям, одяг, іграшки завжди допоможе чим може. Така вона.

Якось дитина менша захворіла. Швидка приїхала, нас відвезли до лікарні. І ось ранній ранок, мене медсестра смикає за плече:

– Мамочко, вставайте! Якась шалена жінка просить, щоб ви вийшли, вона вам курку з гречкою принесла. Ми їй казали йти додому, вона не йде!

Я думаю, мама, мабуть. Де там – свекруха! Найперша встигла. І хоча мороз стояв неабиякий, вона була щодня. То з супчиком, загорнутим у фольгу, то з курочкою та пюре. Її до нас не пускали. Але вона кожного божого дня з їжею була на місці. Чудова жінка.

Одного разу, за багато років до того, як ми з чоловіком побралися, ми зі свекрухою ходили магазином, і я помітила дуже гарну сукню.

Але треба було економити, і, звісно, ​​я її не купила. Настає Різдво, я відкриваю подарунки, а там та сама сукня! Виявляється, вона знову поїхала в магазин і купила її того ж дня.

Одного разу, коли ми переїхали на нову квартиру, свекруха дізналася, що у нас у вітальні немає меблів. Тоді вона зателефонувала до своєї подруги, яка працює в меблевому магазині, і нам доставили крісло, диван, крісло-качалку, столи.

Ці меблі стояли у нас більше 10 років. Ми намагалися розплатитися за них, але відповідь була суворою: «Навіть не згадуйте про це знову».

Здається, Любов Тарасівна для мене ближча, ніж рідна мама. Коли я чекала дітей, вона купувала мені спеціальний одяг. Вона приходила до нас, готувала, прибирала. Коли я хворію, вона приносить ліки, готує вечерю і заварює чай.

Вона оточує нас усіх безумовною любов’ю. Прагну бути такою ж доброю матір’ю і бабусею, як вона. Я її дуже люблю.

Ми не завжди розуміємо одна одну, але їй подобається, як сильно я люблю її сина. Вона хвалиться мною перед своїми друзями і рідними.

Вона завжди була і є елегантною, чарівною і дуже загадковою. Перед першою зустріччю я хвилювалася і довго готувалася, щоб справити гарне враження.

Коли я увійшла і побачила її, я просто обомліла: вона була рідкісною красунею! Вона граційно рухалася, говорила велично, зважуючи кожне слово. Наступні 3 роки я намагалася відповідати цій прекрасній жінці.

Пам’ятаю, ми з майбутнім чоловіком ще навчалися у старших класах і збиралися на танці, але він вирішив заскочити в душ, а мене попросив погладити його штани. Мені було лише 15 років, я розгубилася – не вміла.

Тоді його мама взяла штани, поклала їх на прасувальну дошку і показала, де має бути складка. А потім сказала: “Якщо йому не сподобається, як ти їх погладила, скажи йому, щоб надалі робив це сам” – і просто пішла на кухню.

Раз на 2 тижні свекруха збирається та їде до нас у гості. Добиратися їй три години, але вона бере повні пакети продуктів, подарунки дітям. Грається з ними, допомагає з прибиранням.

Коли я приїжджаю втомлена додому, на плиті на мене чекає вечеря, на столі завжди свіжий салат. Усі мої речі випрані та висушені – лежать на ліжку. Коли зустрічає мене, обов’язково поцілує і обійме. І я їй взаємністю відповідаю. Якось випадково почула, як вона у телефонній розмові мене захищає. Ось вам і ставлення рідні і обов’язки.

Любов Тарасівна зробила мені великий подарунок – дозволила мені бути самою собою. Вона зустрічала мене з розкритими обіймами, прийняла до родини.

Підбадьорювала і втішала мене у важкі часи. А найголовніше, що вона зробила, – вона виховала сина люблячим партнером, який вміє чесно говорити про свої почуття і потреби, слухати і ставитись до оточуючих зі співчуттям і любов’ю.

Я Любов Тарасівну називаю мамою, бо це абсолютно «моя» людина. Господарюємо періодично на одній кухні, у неї чи в нас. Якщо з чоловіком побили глечика і вона в курсі справи, то тільки на моїй стороні.

Мама чоловіка – чудово жінка, мені неймовірно пощастило! У стосунки наші з чоловіком не втручається, внуків обожнює, завжди може дати слушну пораду, добре готує.

Але найбільше я захоплююсь її квітами, це прямо неймовірний талант! По городу можу годинами ходити і милуватися грядками. У когось морква з буряком, а в нас квіти.

Була у нас з Ярославом річниця весілля, а він захворів, лежав удома. Я повертаюся з роботи і чую, як вона йому каже:

– Тяжко не важко, вставай і йди їй за квітами і тортом! Та сьогодні й ходити нікуди не треба, все є в інтернеті. Замовляй зараз же! І приведи себе в порядок, а я допоможу прибрати і стіл накрити.

А потім після паузи сказала те, чим завоювала мою безумовну любов:

– І ніколи не давай їй відчути себе некоханою. Роби для неї все, твій обов’язок – зробити її щасливою. А буде вона щаслива, тоді й у вас вдома у всіх все добре буде.

Джерело