Лілія Олександрівна за черговою недільною вечерею, на якій щотижня збиралася вся родина, завела розмову про те, наскільки сильно їй набридла дача.

– Хто б забрав її у мене, а то як собаці п’ята нога, – пробурчала жінка, копирсаючись виделкою в тарілці з салатом. – Там така ділянка, що нічого взагалі не росте. Легше купити овочі, ніж з ними мучитися на цій дачі.

– Продайте, якщо вам не потрібна. Благо, із цим зараз проблем немає, бігати до редакції не потрібно. Все через інтернет, – запропонувала свекрусі Анжеліка.

– Не хочу я її продавати. Це ж пам’ять, – насупилась Лілія Олександрівна. – Взяв би хтось із вас доглядати за нею.

– Я вже навіть здавати її в оренду планую. Надю, вам друга не потрібна ділянка? Тим більше, що вона поруч із вами, – додала вона, і з надією подивилася на дочку.

– Ні, ні, у тебе там взагалі огидна ділянка, – пирхнула у відповідь Надія. – Робити нема чого, спину на ній надривати.

– Так і знала, – ображено пробурчала жінка. – Нікому взагалі нічого не потрібне.

Анжеліка з-під лоба подивилася на засмучену Лілію Олександрівну, і їй раптом стало її шкода.

– Подивімося, що там можна зробити? Може, хоча б картоплю садитимемо, – запропонувала невістка.

Жінка миттєво пожвавішала, і побігла за ключами від дачі. Поки Лілії Олександрівни не було, Надія намагалася переконати невістку, що та даремно зібралася братися за дачну ділянку матері.

– Ти сама на неї претендуєш, чи що? – посміхнувся Олексій, дивлячись на сестру. – Навіщо тоді відмовлялася?

– Мені вона не потрібна, – усміхнулася жінка. – Робити нічого, як на марній землі садити щось…

Радісна Лілія Олександрівна повернулася до столу, і простягла ключі від дачі Анжеліці.

– Там просто треба удобрити землю, Вася нічого робити не хоче, – поскаржилася невістці свекруха.

– Робити мені нічого більше! Ми стільки не з’їдаємо, – сказав на своє виправдання свекор.

Анжеліка подякувала Лілії Олександрівні, та пообіцяла наступного ж дня з’їздити на її дачу.

– Ми вже там два роки не були. Можливо, від неї вже нічого не залишилося, – зітхнула свекруха.

– Мамо, стоїть твоя дача! Кому вона потрібна? – обурено сплеснула руками Надія, яка раптом почала поводитися дуже нервово.

Олексій, який добре вивчив свою сестру, зрозумів, що та проти, щоб він із дружиною господарювали на дачі батьків.

Залишок вечора жінка поводила себе смикано, і провокувала брата на скандал або, на крайній випадок, сварку. Однак чоловік не вівся на її уїдливі жарти та єхидні шпильки.

Наступного дня подружжя поїхало на дачу Лілії Олександрівни. Оглянувши дачну ділянку, вони зрозуміли, що її давно не удобрювали, та й бур’ян треба було прибрати.

Землі там практично не було, замість неї на поверхні красувався пісок із глиною. Саме з цієї причини там нічого не зростало.

Проблема вирішилася досить просто: Олексій замовив машину чорнозему з перегноєм, і розкидав його по всій території, яку восени, разом з Анжелікою засадив малиною та суницею.

Побачивши самоскид, Надія, яка в цей час перебувала на своїй ділянці, одразу ж прибігла до родичів.

– Та нема ніякого толку його удобрювати, тільки гроші даремно витратили, – хитро твердила вона, стоячи біля паркану.

Олексій не звертав на слова сестри жодної уваги. Постоявши ще трохи, Надія пішла ні з чим. Знову жінка навідалася за кілька тижнів, щоб дізнатися, чи прижилося у родичів хоч щось.

– Так, все чудово! Чорнозем допоміг, – повідомив сестрі Олексій.

По стиснутих губах Надії він зрозумів, що жінка чекала зовсім іншого ефекту.

– Ну подивимося, що у вас тут навесні виросте, – з недовірою захихотіла вона, і пішла геть.

На величезне щастя подружжя, навесні, і малина, і суниця досить добре прижилися. Про те, що на дачній ділянці покращали справи, Анжеліка поспішила розповісти Лілії Олександрівні.

Жінка щиро була рада тому, що подружжя нарешті навело там порядок.На початку червня на чергову сімейну вечерю вона зібрала рідню.

– Скоро привеземо вам на пробу врожай суниці, – похвалилася на недільній вечері Анжеліка.

– Невже вся справа була в чорноземі? – недовірливо дивлячись на невістку, спитала Надія.

– Мабуть, так, – жінка посміхнулася, і знизала плечима у відповідь. – Урожай має бути добрим.

Сестра насупилась і прикро підтиснула губки. Було видно, що вона вже сто разів пожалкувала про те, що не взяла в матері дачну ділянку. Залишок вечора Надія сиділа за столом з роздратованим і незадоволеним обличчям.

Олексій чудово зрозумів це, і навіть був упевнений у тому, що наступного дня сестра побіжить на їхню дачу перевіряти правдивість слів, щодо врожаю.

Про своє припущення чоловік поспішив поділитися з Анжелікою, яка подумала про те саме.

– Давай завтра теж поїдемо на дачу, – запропонувала вона чоловікові. – Зберемо дозрілу полуницю.

Олексій погодився із пропозицією дружини, і наступного дня вони поїхали збирати врожай. Щоб не жаритись під палючим сонцем, подружжя поїхало практично на світанку.

Коли вони під’їхали, то з подивом виявили, що хвіртка на територію їхньої ділянки відчинена.
Анжеліка схопила палицю, що стояла біля веранди, і зі стривоженим виглядом побігла на город.

Олексій насилу встигав за дружиною, яка була налаштована рішуче зловити злодіїв на місці злочину.

Яке ж було здивування жінки, коли вона побачила, що, сидячи навпочіпки, їх суницю з великим задоволенням уминала сестра Надія.

– Ти що тут робиш? – з надривом спитала Анжеліка.

Жінка здригнулася і, схопившись з місця, з натягнутою усмішкою повільно повернулася до невістки.

– Пробую ваш урожай, – нервово захихотіла Надія.

– Я дивлюся, ти багато вже встигла попробувати, – Анжеліка кивнула на землю, на якій валялися відірвані плодоніжки.

Вона безглуздо посміхнулася у відповідь на її слова, зрозумівши, що невістка зловила її на гаряченькому.

– У тебе ж своєї купа, навіщо ти  рвеш нашу? – поцікавилася Анжеліка, якій справді стало дуже цікаво.

– Свою суницю не можна їсти, вона ж на продаж піде, – відверто відповіла сестра.

Жінка розгублено дивилася на Надію, яка не стала нічого приховувати, а прямо заявила, що робить на їхній ділянці.

– Прийшла подивитися? – розсміявся Олексій, побачивши сестру.

– Малину теж прийдеш до нас їсти? – схрестивши руки, спитала її Анжеліка.

– Не знаю, як вийде, – засміялася Надія. – Якщо ви все раніше не встигнете зібрати.

– Тебе взагалі не турбує той факт, що це наша ягода? – суворо запитала жінка.

– Ягода ваша, а дача батьків, – вона показала язика, і поспішила залишити ділянку.

Дивлячись родичці в слід, Анжеліка зрозуміла, що Надія продовжуватиме ходити, та смакувати їхній урожай, тому вона вирішила випереджати її у збиранні ягоди.

А ще, вона не розуміла, як можна бути такою нахабною, та недолугою? Маючи свої ягоди, ходити до брата, та цупити врожай! Не погано влаштувалася! Це що, жадібність, заздрість, чи хамство, як ви вважаєте?

КІНЕЦЬ.