Виростила двох дітей, але на старості залишилася одна в свої шістдесят п’ять років.

У мене велике господарство: просторий город із власними овочами, кози, корови, курочки – усе своє, домашнє.

Та тільки сили вже не ті, важко за всім доглядати, ноги болять. І це не дивно, адже я все життя працювала, не покладаючи рук, щоб мої діти ні в чому не мали потреби!

Заміж виходила молодою та наївною дівчиною за сільського залицяльника.

Проте через кілька років він втік до міста до багатої коханки, залишивши мене з двома дітьми.

Бог йому дав гарне обличчя, а совісті не додав. Аліментів не платив, нас не провідував, просто забув про нас! Довелося самій справлятися з усіма труднощами.

З рідних залишався лише батько, старенький пенсіонер, який особливо допомогти не міг.

Я була наймолодша в родині, тож працювала на сусідській фермі й водночас розвивала власне господарство.

Змогла забезпечити дітям навчання в місті. Але, схоже, діти пішли в батька — дісталися міста й про матір та село забули.

Телефонують від сили кілька разів на рік. Самій важко й самотньо, але гордість не дозволяє виливати їм свої образи.

Знайшла для себе інше рішення — взяла на виховання сирітку Юлю.

Їй двадцять років, залишилася сама після того, як батьки загинули внаслідок нещасного випадку. Юля — добра й працьовита дівчина.

Половину своєї пенсії я їй віддаю, а вона допомагає мені по господарству. Дізнавшись про це, діти подзвонили з претензіями, наговорили різких слів.

Після цього я вирішила: усе своє майно залишу Юлі.

КІНЕЦЬ.