Я живу у Вінниці. Давно овдовіла, коли син студентом був. Працювала все життя в торгівлі на мінімальних зарплатах. Коли не стало чоловіка, стало дуже важко фінансово, але нічого, якось прожили, благо, квартира хоч своя.

Матвій вивчився, на роботу пішов, став мені трохи допомагати – полегшало. Потім я на пенсію пішла, адже народила сина доволі пізно і мені вже зараз 72 роки.

З часом син зустрів дівчину, покохали вони одне одного, зустрічалися два роки і потім одружилися.

Живуть вже 13 років разом, квартиру в кредит брали і вже виплатили, машина є, працюють. Наче живуть добре, але не розкопують особливо, життя зараз не легке.

І хоча мама у невістки досить при грошах і могла би допомагати фінансово, та вона чогось цього не робить. Ну дивна жінка, я її взагалі не розумію. Задля кого живе?

Я би все дітям віддала, але не має у мене матеріальних можливостей, на жаль.

Але я постійно допомагаю з самого початку з онукою, син і невістка дуже мені за це вдячні, а мені в радість.

Моїй єдиній онуці Златі днями виповнилося 11 років. Вже така доросла і красива дівчинка! Відмінниця і наша гордість.

Але я досі не можу відійти від її недавнього дня народження, а точніше від вчинку свахи. Навіть бажання бачити її немає, а тим паче спілкуватися після того, що вона втнула.

день народження Златуні святкували вдома, у найближчому корі рідних. З подружками і друзями Злата наступного дня ходила в кафе на піцу. а додому прийшла я, сваха Антоніна, куми сина і невістки з родинами привітати похресницю.

Я прийшла зарані, аби все допомогти невістці Каті все приготувати. І качку з яблуками запекли, картоплю затушкували, салатів наробили, нарізок – все як годиться.

І торт самі зробили, навіть два – вафельний і Наполеон, аби їх приготували я за день до також приходила, бо тортикам же час просочитися треба.

Ну, значить, прийшли гості, все добре, сидимо спілкуємося, тости за нашу улюблену іменинницю, побажання-привітання, про її досягнення говоримо і таке інше.

Подарунки – квіти, конвертики, запаковані коробочки всі клали на журнальний столик у вітальні. Коробки Злата одразу відкривала, бо дитині ж цікаво, а конверти лишалися лежати.

У якийсь момент я залишилася в кімнаті сама – молодь вийшла на вулицю біля під’їзду подихати, Злата пішла до себе в кімнату, а сваха на балкон говорити з кимось по телефону.

Ну і взяла надомною верх цікавість, що вже гріха таїти. Я тихенько подивилася в конверт свахи для онучки і очманіла! Там лежала купюра у 200 гривень!

Моєму обуренню просто немає меж! Ви б просто знали, як живе сваха. Вона працювала великою начальницею і зараз ще працює на іншій роботі, тобто в неї і пенсія ого-го, і зарплата на додаток.

Антоніна їсть канапки з червоної риби на сніданок – сама ось мені хвалилася, і в кафе для неї поїсти – звичайна справа, і вся така доглянута, одяг дорогий. Сама живе, з чоловіком давно розлучена, все для себе коханої. Чого б так не жити!

І я пенсію 4,500 гривень отримую. З неї і їм, і комунальні, і вдягаюсь на секонді. А як ще? В колготках зашитих і шкарпетках ходжу, але Златі в конвертик поклала 1000 гривень, бо дитині 11 років і вона на хороший телефон збирає.

І тепер ось вже кілька дні спати не можу, думки не дають спокою. Треба якось вплинути на сина, щоб він з невісткою поговорив, а Катя вже зі своєю маман. Ну не можна ж так! Живе краще за дітей, а конверт такий смішний папірець поклала.

Дайте мені якісь слушні поради, будь-ласка, як мені з сином правильно поговорити, аби був результат і Антоніна почала себе вести по-людськи і по-материнськи по відношенню до дітей і онуки!

Джерело