Ми з чоловіком працюємо, я заробляю більше. Оскільки мій бізнес набирає обертів і я все більше зайнята, виникла потреба в няні для нашого 8-річного сина Лесика.

А свекруха в мене людина літня, бо сина, тобто мого чоловіка народила доволі пізно. Та в той же час жіночка вона у свої під 70 жвава і діяльна, і сама викликалася сидіти з Лесиком, водити його на англійську і боротьбу.

Я запропонувала свекрусі навіть за це трохи платити, але Любов Дмитрівна відмовилася, сказала що вона ж у нас і харчується, і син їй за комуналку платить, і речі прати приносить. Тому нічого ще їй не потрібно, а спілкування з онуком – в радість.

Та я почала помічати, що син після щоденного спілкування з бабусею якийсь часто засмучений і пригнічений, але коли  запитувала, чому, він нічого чіткого не міг пояснити.

І ось тепер я – погана невістка, чоловік ображений, Любов Дмитрівна сказала, що знати мене не хоче. А з Лесиком вже місяць як займається няня.

Справа в тому, що наша з чоловіком кімната – вона ж мій робочий кабінет. Іноді я працюю там, зачинившись на ключ. В той день місяць тому у мене була всього лиш одна зустріч з клієнтом, тому я повернулася додому рано і зачинилася працювати  кімнаті.

Відволіктися я не могла навіть тоді, коли почула, що після школи і прогулянки повернулися мама чоловіка з Лесиком. Тож вони навіть не знали, що я вдома. А коли я вже через якийсь час збиралася до них вийти, то мене зупинив і змусив прислухатися голос.

Це був голос свекрухи, вона повчала Лесика. До 5 години вечора я сиділа в кімнаті, нічим себе не видаючи, і чула все, про що говорили бабуся і онук.

Фраз, якими сипала на адресу мого сина протягом кількох годин Любов Дмитрівна, мені виявилося достатнього з головою, щоб відмовитися від її допомоги в якості няні.

Я  тверда у своєму рішенні, хоч в родині стався конфлікт – я образила бідну маму чоловіка, яка говорила все це лише на благо Лесика – для його виховання, здоров’я, безпеки і так далі. Яка нісенітниця!

Все це – минуле століття, так виховували нас, і я абсолютно нічого хорошого не вбачаю, окрім шкоди для дитини, яка протягом всього дня спілкування з бабусею чує те, що почула я. І це тільки за кілька годин!

А говорила бабуся Лесику наступне, ці фразочки сипали  з нею рясним дощем:

– Я тобі вже тисячу разів говорила, не розгойдуйся на стільці!

– Бутерброди – це не їжа.

– Де кинув, там і шукай.

– Випрями спину.

– А я тебе попереджала!

Спати йди вчасно, завтра не встанеш!

– Я школу закінчила 40 років тому, і досі пам’ятаю таблицю множення!

– Голова болить? Це твій планшет у всьому винен.

– От будуть у тебе свої діти, тоді й дізнаєшся.

– У мене у твоєму віці взагалі нічого такого не було, а зараз ви нічого не цінуєте.

– Навіщо тобі стільки кишенькових грошей?

– Ось виростеш, почнеш заробляти, тоді й роби, що хочеш.

– А хто доглядатиме цього собаку? Хто з нею гулятиме? Ти? Ага, звісно – і собака на мені буде.

– Щоб я від тебе цього не чула!

– Не зробиш – підеш працювати.

– А зареєструй мене в «Тік Тоці».

– Знову шапку зняв надвір? Я все бачила у вікно.

– Потім ще дякувати будеш!

– Ти не для нас навчаєшся, а для себе.

– Не вчишся, будеш двірником працювати.

– Я також багато чого хочу.

– Не встиг прокинутися – вже в інтернеті!

– Ти в школі так само розмовляєш?

– Мені не важливе навчання інших, мені важливе твоє.

– Виходитимеш – сміття захопи.

– Ми ж якось виросли без інтернету!

– У тебе в кімнаті взагалі хоч щось можна знайти?

– Не колупай у носі: пальці застрягнуть, так і ходитимеш.

– Яйця курку не вчать!

– В магазин? Здачу щоб повернув!

Думаю, тепер ви розумієте моє обурення і чому у Лесика тепер няня, а не бабуся поруч по буднях. А ви б як вчинили? Хіба я не права? Ну хіба це нормальні слова і вирази, адресовані дитині? Як на мен – ні.

Джерело