Уже з раннього віку стало зрозуміло, що Анюта «породою» пішла не в матір, худеньку пташку-невеличку, а в батька, справжнього українського козака. Висока, велика, широкоплеча, з круглим рум’яним обличчям і густим світло-русявим волоссям.

На превеликий жаль, у той час, коли зʼявилася на світ Анюта, в моді був зовсім інший тип зовнішності – худорлявість на межі виснаження, запалі щоки, виснажений вигляд. Та й одяг носили виключно обтислий і, найчастіше, короткий. Мама, бачачи «нестандартність» доньки, важко зітхала, щоразу згадуючи недобрим словом свого колишнього чоловіка. Через нього донька така. Така… Не така.

І мама «вживала заходів». Вона забороняла Анюті їсти солодке, обмежувала в їжі, годуючи дівчинку то броколі, то відвареною курячою грудкою. Записала на гімнастику. Потім стала тягати по лікарях – і платних, і безплатних, доки одного разу літня педіатр, дивлячись то на Анюту, то на результати аналізів, не сказала мамі доволі грубо: «Знаєте, матуся!

Відчепіться ви від дитини! Вона абсолютно здорова і повністю вкладається в усі норми: і за зростом, і за вагою. І від вашого бажання рости не перестане. І вашого типу фігури у неї не буде ніколи.» Тільки тоді мама змирилася і махнула рукою. Ну хоч здорова. А зовнішність… Ну не всім же красунями бути! Хтось і кремезних дівчат любить. Напевно.

Анюта пішла до школи і з величезним здивуванням з’ясувала дві обставини. По-перше, дві дівчинки з класу були вищими за неї, а дві – значно повнішими, справжні товстушки. А, по-друге, ні з тих, ні з інших ніхто не сміявся, як лякала мама. З ними так само гралися і спілкувалися, як і з усіма іншими, ніхто й не думав, що можна їх дражнити. А, може, і хтось і думав, але вчителька одразу це припиняла. Загалом, і з учителькою, і з однокласниками Анюті пощастило.

Її страждання почалися тільки десь в років чотирнадцять, коли її зріст сягнув ста сімдесяти чотирьох сантиметрів, а вага – майже сімдесяти кілограмів. Тепер уже вона сама відмовлялася від їжі і записалася в секцію легкої атлетики. Безрезультатно.

Вага пішла, розмір одягу коливався між сорок четвертим і сорок шостим, але зрівнятися з тростинками-однокласницями, худенькими, які користувалися шаленою популярністю у хлопчиків, Анюта так і не змогла. Особливо її засмучувало те, що хлопчик, який їй уже давно подобається, був на половину голови нижчий за неї. І дуже худим. Звісно, спалахнути до Анюти романтичними почуттями він ніяк не міг…

Приблизно в цей самий час мама вдруге вийшла заміж за чоловіка на п’ять років молодшого за неї. Дядько Сергій здавався приємною людиною, не вередував, не чіплявся до Анюти і навіть часто потихеньку пхав їй грошики «на морозиво», хоча вона щоразу відмовлялася.

Але найголовніше – мама розцвіла, покращала і помолодшала. Заради цього Анюта була готова змиритися з тим, що тепер у їхньому домі з’явилася ще одна людина. Єдине, що дратувало і засмучувало Анюту – це почуття гумору дядька Сергія. Він чомусь вирішив, що тема ваги дівчини просто невичерпна тема для жартів.

Напевно, дівчина і сама була в чомусь винна: розумом вона розуміла, що її вага абсолютно нормальна, але перестати гостро реагувати на жарти не могла. Їй було прикро до сліз. «Дядьку Сергію, не треба так, будь ласка! – просила вона. – Мені прикро» – «Треба мати почуття гумору!» – відповідав він. Але найнеприємніше було в тому, що його жартам залюбки сміялася і мама, яка теж дорікала доньці в тому, що в неї погане почуття гумору: «Ми ж по-доброму жартуємо! Розуміти треба!» – говорила вона щоразу, коли на очах Анюти починали блищати сльози.

І справді. Жарти дядька Сергія не були злими, просто били в найболючіше місце. Наприклад, коли Анюта за вечерею сказала, що вони з однокласницями хочуть записатися до секції танців, що відкрилася в їхній школі, дядько Сергій сказав: «Це добре, що секція безкоштовна. А то нам доведеться тюль з усіх вікон у квартирі знімати, щоб тобі вбрання пошити. Такі витрати!» – «Це сучасні танці,» – крізь зуби цідила Анюта. – «Ну, тобто, чохол від моєї машини піде як костюм?» – реготав він, а мама витирала сльози від сміху.

Коли Анюта говорила, що мріє навчитися їздити верхи, дядько Сергій пропонував одразу їхати в Індію, вчитися їздити на слоні: коню буде важкувато носити таку вагу. Коли бабуся купила дівчині супер-модні рвані джинси, і дядько Сергій побачив, як щаслива Анюта крутиться перед дзеркалом, то із занепокоєнням запитав, чи не час сідати на чергову дієту – он, навіть штани луснули в кількох місцях.

Коли вона приміряла в магазині джемпер із долоньками, намальованими з боків, дядько Сергій зазначив, що Анюту вже двома руками не обхопити. Ні, вона не розуміла таких жартів і щоразу засмучувалася. А мама і дядько Сергій переконували її вчитися розуміти жарти, інакше в житті буде важко. І, найжахливіше, що подібні жарти дядько Сергій дозволяв собі не тільки наодинці, а й практично на кожному сімейному застіллі, при гостях. І навіть день народження Анюти не був приводом, щоб над її вагою не посміялися хоча б сьогодні.

Анюта закінчила школу, вступила до інституту і перебралася в гуртожиток, приїжджаючи додому тільки на канікули. Дивно, але і в інституті, як і в школі, ніхто з неї не жартував і не сміявся. У неї навіть почали з’являтися шанувальники, причому як серед високих хлопців, так і серед хлопців середнього зросту. «Виходить, що все не так страшно? – дивувалася вона, – Подобатися можуть не тільки дівчата з модельною фігурою?»

…У черговий приїзд додому Анюта розповіла мамі, що в неї з’явився хлопець, з яким «усе серйозно». «Сподіваюся, він штангіст?» – уточнив дядько Сергій, який у цей час саме зайшов на кухню. – «Ні, а що?» – запитала Анюта, дивуючись своєму спокою. – «Ну як же? А хто, крім штангіста, зможе тебе через поріг РАЦСу перенести?» – запитав дядько Сергійко, і вони з мамою голосно засміялися. Анюта підібгала губи, але зрозуміла, що чомусь уперше відчуває не образу, а легкий сором. Сором за інших людей. Напевно, з того самого вечора жарти дядька Сергія перестали на неї діяти.

Минуло п’ятнадцять років. Анюта з чоловіком і двома доньками сиділи в залі ресторану: їх запросили на ювілей дядька Сергія, якому сьогодні виповнилося п’ятдесят п’ять років. Мама у свої шістдесят мала чудовий вигляд і набагато молодша за свої роки – пара виглядала дуже гармонійно.

Свято йшло своєю чергою, тост слідував за тостом, гості були задоволені і веселі, іменинник щасливий. Анюта точно не пам’ятала, в який момент розмова перейшла на романтику – щось було про каву в ліжко, пелюстки троянд і підготовку до романтичної вечері.

«Ну тут-то для романтики головне пігулки не забути купити, – підморгнув дядьку Сергію його приятель, Валерка, – А то ти говорив, що в тебе з «романтичними продовженнями» без допінгу вже ніяк, – він голосно зареготав, не зважаючи на те, що дядько Сергій червоніє від образи й обурення. – Або, – він зробив драматичну паузу, – Допінг потрібен тільки на обов’язковій програмі? На довільній все само виходить?» – він підморгнув тепер дружині іменинника, яка сильно зблідла, зрівнявшись кольором обличчя зі скатертиною.

«Я сказала Сергію, що більше не бажаю бачити цього хама! – заявила мама Анюті, коли вони розмовляли телефоном кілька днів потому. – Це треба ж! Прямо по найболючішому! І Сергійко… ну, словом, переживає… Та й я все наше спільне життя дуже боюся, що він знайде когось молодшого… А цей… Адже знав же! Знав! І таке заявити!» – «Негарно, – погодилася Анюта, – тепер ти розумієш, як мені було прикро слухати жарти дядька Сергія про мою вагу?»

«Ну ти порівняла! – обурилася мама, – по-перше, ти була дитиною, діти все легше сприймають. А, по-друге, ми ж по-доброму жартували! Розуміти треба!» – «Розумію, – зітхнула Анюта, – це зовсім інше. Мені пора, мамо. Всього доброго!» – і скинула виклик.

А ви як вважаєте, чи доречні такі жарти в сімʼї?

КІНЕЦЬ.