— Ой, мало не збив мене з ніг! – замахала руками в повітрі теща, на яку ледь на порозі не налетів Віталій із пакетом продуктів у руках. – Чого так довго? Я ж сказала Насті, що мені потрібно на манікюр! Сиджу тут на порозі на старті, – додала вона, намотуючи на шию шарф.

— Де діти? – чоловік розгублено озирнувся на всі боки.

— У своїй кімнаті, – байдуже відгукнулася Любов Олегівна і вислизнула за двері.

Віталій скинув із себе верхній одяг і черевики та швидким кроком вбіг у дитячу. Трирічна Злата і п’ятирічний Андрій, розкидавши по всій кімнаті іграшки, весело борсалися в них. Віталій напівголосно пробурчав осуд на адресу тещі за недбалість і пішов на кухню розбирати пакети з продуктами.

Відкривши холодильник, він зі здивуванням виявив, що банку червоної ікри розкрито і половину її з’їдено. Чоловік одразу зрозумів, що відкрила її Любов Олегівна, яка щойно втекла. Ні, Віталію зовсім не було шкода для тещі дорогої страви, якби не одне «але». Цю банку попросив зберегти в себе хороший друг, який боявся, що вдома до Нового року її встигнуть з’їсти.

— Ви навіщо розкрили банку ікри? – обурюючись, чоловік набрав номер тещі.

— Що за жадібність я чую в твоїх словах? – єхидно захохотала у відповідь Любов Олегівна. – З’їла я всього половину, там ще залишилася половина, і на вашу сім’ю вистачить!

— По-перше, це не моя банка! Мене попросили її потримати в себе! А по-друге, якщо бути чесним, нас у сім’ї четверо, а ви одна з’їли значну частину, – огризнувся у відповідь Віталій, який думав, що теща хоча б вважатиме за потрібне вибачитися.

— Ну треба ж, який ти виявився жадібний! – ображено буркнула теща і кинула слухавку.

Зять не просто так розлютився на Любов Олегівну. Вона не вперше з’їдала що-небудь смачненьке з їхнього холодильника, не залишаючи нічого господарям. Минулого разу теща запримітила банку грибної ікри, яку з села передала мати Віталія, і всю її приговорила. Коли Настя побачила, що вона з’їла делікатес, який ще ніхто не встиг скуштувати з родини, вибухнув скандал. На всі закиди доньки Любов Олегівна заявила, що донька стала такою ж жадібною, як і її зять, і жодного уроку з цього не винесла.

За тиждень вона з’їла з холодильника доньки приготовану з вечора рибну запіканку, залишивши на деку тільки голову від горбуші. Настя знову спробувала обережно поговорити на цю тему з матір’ю, однак жінка у відповідь розлютилася і відповіла, що за те, що вона няньчиться з онуками, донька має їй ще й доплачувати.

— Мені запропонували підробіток на пенсії. У кіоску торгувати газетами, і я могла б піти, але ходжу до вас, а ви ще й їжу мені скупитеся, – із осудом буркнула Любов Олегівна.

— Мамо, ми не скупимося, просто просимо залишати трохи й нам, – спробувала виправдатися Настя, яка раптом відчула себе винуватою.

Розмову про підробіток мати почала заводити все частіше, і в якийсь момент вона заявила, що від неї вимагають термінової відповіді. Слова жінки змусили дівчину запанікувати. Де вона зараз знайде хорошу нянечку для дітей? До того ж довіряти їх чужій людині було страшно.

— Мамо, давай я буду тобі платити по п’ятсот гривень на день? – запанікувала Настя, боячись, що Любов Олегівна піде в кіоск. – Це ж теж хороший підробіток?

— Тисячу, і я відмовлюся торгувати в кіоску! – упевнено заявила жінка.

Насті нічого не залишалося, як погодитися з її умовами. Однак говорити чоловікові про те, що тепер вона платить матері гроші, дівчина не стала. Щойно Любов Олегівна зажадала оплату, донька почала рідше запрошувати її в дім, бо перебування матері виливалося їй у копієчку.

Дівчина знала, що рано чи пізно чоловік помітить зайві витрати і запитає, куди йдуть гроші.

Після випадку з банкою ікри, яку Віталію довелося відшкодовувати зі своєї кишені, Любов Олегівна і зовсім не з’являлася в їхньому будинку кілька днів. Вона посилалася на високий тиск, який піднявся в неї після докорів зятя. Чоловік знав, що теща намагається маніпулювати ними, але здаватися на збирався.

Через кілька днів Любов Олегівна знову з’явилася на порозі квартири доньки та зятя. Вона зіткнулася з Віталієм на порозі, але у відповідь на його привітання тільки гордо підняла догори голову, не удостоївши його відповіддю. Однак увечері їм усе одно довелося поговорити. Настя затрималася на роботі, і теща зустріла зятя в порозі. Чоловік сподівався, що вона мовчки піде, але жінка не збиралася цього разу так швидко залишати квартиру.

— Мені ніколи чекати, давай ти мені віддаєш гроші замість Насті, – схрестивши руки на грудях, гордовито промовила Любов Олегівна.

— Які гроші? Дружина мені нічого не говорила…

— Вона винна мені тисячу.

— За що? – недовірливо поцікавився чоловік, який був упевнений, що Настя нізащо б не позичила гроші в матері.

— За те, що сиджу з вашими дітьми, – незворушно відповіла теща.

— Що? Ви берете з дочки гроші за те, що сидите зі своїми онуками? – оторопів Віталій. – Ви жартуєте?

— Ні, які вже тут жарти? – стриснула від сміху Любов Олегівна. – Кожна праця має бути оплачена!

Зять кілька хвилин розгублено дивився на тещу, а потім раптом узяв її за лікоть і потягнув на кухню.

Відкривши холодильник, він побіжно оглянув його і зупинив свій погляд на нижній полиці.

— Знову сьогодні добре під’їли в нас. Сідайте, будемо рахувати, скільки ви з’їли, – рішуче промовив Віталій і майже силою посадив жінку на стілець.

— Навіщо рахувати?

— Ну раз ви берете зі своєї дочки гроші, чому ми не повинні брати з вас за їжу? Думаю, це буде чесно! – чоловік поклав перед тещею аркуш паперу та ручку. – Віднімайте від тисячі шістсот гривень!

— Чому шістсот? За що? – почервоніла Любов Олегівна.

— Ви з’їли чотири шматки солоної горбуші, пів банки згущеного молока, пів пачки печива і випили пачку соку, – холоднокровно заявив Віталій. – І це тільки за сьогоднішній день. Скільки ви вже берете з Насті гроші?

— Хамло! – несподівано вигукнула теща і, зім’явши чистий аркуш паперу, жбурнула ним у зятя. – Рахунок він мені виставляє…

— Чим ви кращі за мене? – парирував у відповідь чоловік. – Як совісті вистачає брати з рідної дочки гроші?!

— Ах ти, чортів скнара! – Любов Олегівна замахнулася на зятя. – Подавися своїми грошима!

Проклинаючи Віталія нецензурною лайкою, яку вона тільки знала, теща кулею вискочила з квартири. Увечері між подружжям відбулася серйозна розмова. Настя покаялася перед чоловіком, сказавши, що не знала, як вчинити.

— Я тут порахував, нам вигідніше дітей відправити до дитячого садка, ніж платити твоїй матері, – сказав чоловік.

— Там чужі люди… Я якось боюся довіряти їм своїх дітей, – розгублено відповіла Настя. – До того ж там, можливо, місць немає…

— У нашому дитячому садочку, де всього десять осіб ходитимуть?

— Ну не знаю, – знизала плечима Настя.

— А до школи ти як дітей відправляти збираєшся? Будемо додому вчителя кликати, чи твоя мати їх візьметься навчати? – нервово усміхнувся Віталій. – Я вважаю, що іноді не варто зв’язуватися з родичами, щоб не довести до такої ситуації, яка виникла зараз у нас.

— Ну так, ти маєш рацію, – зітхнула дівчина.

За тиждень подружжя відправило дітей у дитячий садок і більше допомоги тещі не потребувало.

КІНЕЦЬ.