У мене з самого початку не склалися стосунки з невісткою. Таня – так її звуть – ще при знайомстві дивилася на мене вовком, хоча я її ніби нічим не образила!

Не ображала, жартів не відпускала і порад не давала. Словом, не робила нічого того, за що невістки зазвичай ненавидять матерів своїх обранців.

Якщо тільки попросила не спиратися на стіну, коли Таня знімала взуття, і запропонувала сісти на стілець. Справа в тому, що у нас у коридорі тоді були гарні, але маркі шпалери, і сліди спітнілих рук на них були б дуже добре помітні.

Але це ж нормально – делікатно розповісти гостю про особливості свого будинку та правила поведінки в ньому. А невістка сприйняла цей невинний лікнеп у багнети.

І з того часу думки своєї не змінила. Я, як і раніше, для неї найголовніший ворог. Але Господь із нею, моєю невісткою. Син із нею щасливий, і добре. Хоча мене і вражає, як він примудряється уживатися з цією уразливою жінкою.

Більше того, у них ще й дитина підростає – моя улюблена онука Варвара, якій нещодавно виповнилося одинадцять років.

Тільки заради Варі і підтримую видимість спілкування з її вічно розлюченою на мене матір’ю. Кличу їх до себе в гості всією родиною, а не тільки сина та онуку.

Якщо я так вчиню, то між нами остаточно пробіжить чорна кішка, і внучку більше не побачу. Невістка запросто може таке організувати, якщо я зважуся на відкриту конфронтацію.

До того ж я й так нечасто бачусь із онукою. На свята або тоді, коли синові з невісткою треба кудись піти, а свати не можуть підсобити. І з онукою, на жаль, також не все гладко. Впевнена, за це варто сказати спасибі невістці.

Інакше я не можу пояснити, чому під час однієї зустрічі Варвара – справжній ангел, а в інший раз – лінива капризуля, якій нічого не можна поперек сказати. Буває, що внучка відчуває ці два стани за день, проведений зі мною.

Минулої суботи стався саме такий випадок. Сину і невістці треба було поїхати кудись у справах, а сваха захворіла, через що не могла посидіти з онукою.

І дівчинку привезли до мене, чому я спочатку була дуже рада. Варячи перші години перебувала в добродушному настрої. Навіть допомогла мені з обідом! Нарізала овочі та зелень на салат. Мовляв, дивися, чого я навчилася.

А після їди запропонувала вимити посуду. Я не стала перешкоджати прагненню Варі до самостійності. Тим більше, що раніше у неї з цим були деякі проблеми – то взуття своє чистити не хотіла, то речі збирати відмовлялася.

А тут такий інтерес до готування та чистоти тарілок! Але проблеми, як з’ясувалося, недалеко пішли від голови онуки. Коли вона закінчила з миттям посуду, я вирішила перевірити, як добре вона це зробила. Дітей завжди спочатку треба контролювати.

На вимитих онукою тарілках місцями залишилася піна від миючого засобу та жир, як я й побоювалася. Я знову покликала Варю на кухню і дуже м’яко попросила її перемити ці тарілки:

– Варюша, дякую, що ти помила посуд. Тільки де-не-де ти його не домила. Нічого страшного, але тобі самій з якої тарілки приємніше їсти: ось такої, із засобом, чи чисто-чисто вимитої?

– Не бачу брудних місць. Я добре помила ці тарілки! – незважаючи на мої старання, насупилась онука.

– Я не сумніваюся, що ти намагалася, але чогось не побачила. Давай разом перемиємо ці тарілочки? – так само делікатно пропонувала я провести роботу над помилками.

– Тобі не подобається, як я мию посуд?! Ось сама і мий! – раптом нахамила мені онука.

Далі вона пішла з кухні до однієї з кімнат, де просиділа до приходу своїх батьків. Як я говорила, у неї періодично і дуже несподівано трапляються такі брички.

Якщо раніше в мене були тільки здогади, що виною тому невістка та її погане виховання, то після цієї історії всі сумніви зникли.

Як тільки син і його дружина переступили поріг мого будинку, Варя нарешті вийшла. Таня зрозуміла, що між нами щось трапилося.

– Ти якась сумна. Тебе що, бабуся образила? – спитала у онуки невістка, сердито поглядаючи на мене.

– Вона мене змусила перемивати посуд, – бідкалась на мене Варя.

Її мати кулею кинулася до мене і досить тихо прошипіла:

– Як Ви посміли експлуатувати мою дівчинку?! Вона вам не служниця.

– Я і не думала заганяти Варюшу. Вона сама зголосилася помити тарілки, але зробила це не дуже добре, і я вказала на огріхи. І все! – так само напівголосно відповіла я.

– Могли б похвалити за сам факт того, що вона помила посуд, а потім тихо переробити. Я тільки так і роблю. І не припускаю жодної критики! – Поділилася Таня своїми дурними поглядами на виховання.

– Варі вже не п’ять років. Настав час вчитися все робити якісно і почати правильно сприймати критику, – заперечила я.

Після цього невістка пригрозила обмежити наше з Варею спілкування та повела її до виходу. Син кинув на мене винний погляд і поспішив за ними.

Пізніше він мені пообіцяв, що проведе розмову як з Варею, так і зі своєю невдоволеною дружиною. Мовляв, спілкування з онучкою ніхто не позбавить, і більше вона не буде хамити.

Дуже хочеться вірити. Якою б нестерпною часом не була онука, вона, як і раніше, залишається моєю улюбленицею. І я найбільше у світі боюся втратити зв’язок з нею.

КІНЕЦЬ.