Юля була одружена з Володимиром близько п’ятнадцяти років, але за ці роки не було жодного тижня, щоб вони зі свекрухою ладнали.

Вони одна одну не переносили, і кожна їхня зустріч закінчувалася сваркою. Пил трохи охолонув, коли у них з’явилася донька, яка мала проблеми зі здоров’ям.

Юлі доводилося постійно мотатися з нею лікарнями, тому сил і часу на сварки з матір’ю чоловіка в неї не залишалося.

Раїса Василівна, переживаючи за внучку, стала потроху спілкуватися з невісткою, і навіть допомагати грошима.

У результаті, на цьому ґрунті, на спільну радість, вони стали помалу контактувати, й вітати одна одну зі святами.

Володимир вирішив скористатися моментом, та остаточно примирити їх. Було видно, що Юлі не все подобалося у свекрусі, але вона стискала зуби, та терпіла.

У тому, що невістка стала поступливішою, була заслуга не стільки самої Раїси Василівни, скільки її пенсії, яка за місцевими мірками була досить пристойною.

Жінка похилого віку жила одна, тому дуже часто допомагала сину та невістці грошима. Юля помітила це, і взяла за звичку відправляти до бабусі онучку, щоб та зайняла в неї то тисячу, то дві, то три.

Звісно, ​​потім Раїса Василівна не нагадувала їм про обов’язок, і їй ніхто нічого не повертав. За вісім років накопичилася досить пристойна сума, про яку ні невістка, ні її син не згадували.

З кожним роком Раїса Василівна ставала все старшою, здоров’я почало її підводити, тому вона вирішила звертатися за допомогою до Володимира.

Невістка, дізнавшись про те, що свекруха смикала чоловіка, то з однієї причини, то з іншої, стала в позу.

Вона зателефонувала Раїсі Василівні, та закотила скандал, звинувативши її в тому, що вона заважає їхньому сімейному життю.

– Вам більше зателефонувати нема кому? Гроші є, найміть людину, яка б вам вкручувала лампочки, а не зривайте з місця мого чоловіка, – рикнула вона у слухавку, та скинула дзвінок.

Літня жінка причаїла образу на невістку, і вирішила більше не спілкуватися з нею. Попри це, невістка продовжувала посилати Поліну по гроші до Раїси Василівни.

Щойно почалося літо, бабуся вирішила звернутися за допомогою до онуки, якій на той момент виповнилося дванадцять років.

– Внучечко, ти мені в будинку допоможеш побілити? А то я сама вже не впораюсь. З паличкою ходжу, – поскаржилася Раїса Василівна.

Дівчинка знехотя кивнула і пообіцяла, що прийде до неї на вихідні, проте, так і не з’явилася. Бабуся почала сама дзвонити Поліні, але телефон виявився недоступним.

Раїсі Василівні довелося зателефонувати до Володимира і запитати, чому онука не прийшла до неї.

– Не знаю, вона взагалі нічого не говорила про це, – розгублено відповів чоловік.

Увечері він сам зателефонував матері, та повідомив про те, що привезе завтра до неї Поліну.

О десятій ранку Володимир привіз доньку до матері. Дівчинка була дуже незадоволеною. Як тільки батько пішов геть, Поліна опустила очі в підлогу, і з образою пробурчала:

– Я не прийшла вчора, бо мама мені заборонила. Вона сказала, що я тобі взагалі нічого не винна, або ти повинна заплатити мені за роботу!

– Я ж твоя бабуся, – натягнуто посміхнулася Раїса Василівна. – Я старенька зовсім, тож мені потрібна допомога. Ось не стане мене, тоді тобі мій будинок дістанеться.

– Будинок? – задумливо промовила Поліна. – Навіщо він мені? Його лише на дрова можна розібрати. Загалом, ти краще мені заплати гроші, так буде правильно.

Раїса Василівна кивнула внучці на знак згоди, та пообіцяла дати за роботу кілька тисяч гривень.
Однак дівчинка виявилася дуже лінива, в результаті літній жінці довелося білити самій.

Поліна тільки ходила з ганчірочкою, і витирала там, де говорила Раїса Василівна.

Вийшла і побілка не побілка, а казна-що. Це жінка зрозуміла, коли внучка почала зітхати й канючити, що сильно втомилася.

Раїса Василівна важко зітхнула, усвідомивши, що їй доведеться самій усе робити, а Поліна їй лише заважала. Вона зателефонувала синові, й попросила забрати онуку, від якої не було ніякої користі.

Проте дівчинка, перед тим, як піти, нагадала бабусі про те, що вона обіцяла заплатити їй за роботу.

– Так, так, звичайно! – тримаючись за спину, Раїса Василівна пішла в кімнату, і повернулася звідти з гаманцем. – Ось тобі тисяча…

Поліна взяла простягнуті купюри й, не подякувавши старенькій, сунула їх собі в кишеню.

– Мамо, а ви хіба побілили? – Володимир уважно оглянув невибілені стіни будинку.

– Та я сама все зроблю. З неї взагалі ніяка помічниця, – відмахнулася Раїса Василівна. – Вона у вас зовсім не привчена до праці.

Щойно син з онукою поїхали додому, вона знову взялася за побілку. Проте, не минуло й години, як вона помітила машину Володимира, яка зупинилася біля воріт її будинку.

Раїса Василівна вирішила, що внучка забула в неї свої речі, і син по них приїхав.

На її подив, до будинку, замість Володимира, увійшла невістка Юлія. По її гордо задертій догори голові свекруха зрозуміла, що та приїхала не з цікавості.

– Ви побачили у моїй дочці безплатну робочу силу?- з порога спитала вона, й узялася в боки.

– Ні, вона майже нічого й не робила, – розгублено відповіла Раїса Василівна, яка почала повільно злазити зі столу.

Юлія ніяк не відреагувала на слова свекрухи. Вона обурено продовжувала кричати:
– У вас же велика пенсія, а ви моїй доньці лише тисячу заплатили!

– А скільки, на твою думку, я мала їй дати? – здивовано спитала Раїса Василівна.

– Ну, не тисячу ж?! – сплеснула руками розлючена невістка. – Совісті у вас просто нема. Безплатно дитину експлуатуєте!

– Нагадати тобі, скільки ви мені грошей винні? – роздратовано промовила свекруха. – І я ж жодного разу про це не заїкнулася!

– А в тебе вистачило сумління зараз прилетіти сюди, й вимагати з мене великі гроші! Знаєш, що? Давай ти їдь звідси! Не спілкувалися ми з тобою раніше, і всі жили спокійно.

Юлія дужче розкричалася, і звинуватила Раїсу Василівну в жадібності.

– Ви вже своє пожили, а на той світ усе не заберете, а нам, молодим, зараз треба жити! – крикнула невістка, і голосно грюкнула дверима.

З цього моменту жінки знову стали одна одній чужими людьми, а онука взагалі за велінням матері заблокувала номер Раїси Василівни.

Дуже прикро було літній жінці визнавати, що вона, сама по собі, нікому не потрібна! Лише її пенсія стала “рідним” поперек горла!

Нехай вже невістка так себе поводить – вона чужа людина! А що син її не шанує – мабуть, не догледіла десь у вихованні! А ви що скажете з цього приводу?

КІНЕЦЬ.