Ми з чоловіком та дочкою живемо разом у трикімнатній квартирі. Нещодавно після святкування свого 25-річчя дочка поставила нас перед фактом.

Багато її друзів, нащадки багатих батьків, живуть самостійно і їздять машинами.

Дочка ж чекала, що ми, після довгих років наполегливої праці та накопичень, подаруємо їй квартиру для її незалежності.

Вона щодня звинувачує нас у надмірній опіці та контролі.

Втомившись від наших правил, вона прагне власного простору … за наш рахунок.

Ми пропонували зняти квартиру, але її зарплати не вистачає, а наша «допомога» вибила б із колії наш бюджет.

Тому вона все ще залишається з нами, часто висловлюючи своє невдоволення.

Жартома ми порадили дочці для фінансової стабільності розглянути варіант із багатим залицяльником замість її нинішнього хлопця. Сподіваюся, вона не замислиться про це всерйоз.

Можливо, ми й не порівняємося за багатством із батьками її друзів, але ми запропонували їй зробити свій внесок в іпотеку після того, як вона вийде заміж.

Таке зобов’язання буде напружувати нас, що, можливо, змусить нас шукати додаткову роботу і йти на великі жертви, але… побачимо, що вийде.

Хоча ми розуміємо її юнацьке прагнення незалежності, наші кошти обмежують нашу можливість допомогти їй. Думаю, вона має ухвалити цей факт.

КІНЕЦЬ.