Марина Євгенівна почала турбуватися серйозно, коли Роман не відповів на її дзвінок і другого дня. Ігнорування сина протягом усього дня напередодні вона списала на його зайву зайнятість.

“Напевно, серйозні там у них розбирання”, – думала жінка, передчуваючи свою швидку перемогу над суперницею.

Такою вона вважала дружину Роми, Катерину. Вчора Рома пообіцяв матері ухвалити важливе рішення, і Марина Євгенівна покірно чекала.

До вечора вона почала хвилюватися, оскільки син щовечора перед сном незмінно бажав їй на добраніч. Але не цього разу.

Марина Євгенівна знову постаралася заспокоїтися, врахувавши особливі обставини у житті Романа. Нелегко йому було зробити свій вибір, але він обіцяв…

На ранок вона, насамперед, перевірила телефон і виявила, що надіслані нею повідомлення Роман навіть не прочитав. Вона знову набрала його номер – безрезультатно. І саме тоді жінка по справжньому злякалася.

«Може, ця стара щось з ним зробила», – турбувалася жінка, спішно одягаючись.

Невістка жила на іншому кінці міста, тому шлях Марині Євгенівні був не близький, з двома пересадками.

Вона подумала взяти таксі, однак, згадала, що її фінансова ситуація останнім часом змінилася далеко не в кращу сторону, так що необхідно було економити.

До нового житлового комплексу, де мешкали невістка та син, Марина Євгенівна дісталася вкрай виснаженою. Літній жінці було складно пересуватися у переповнених автобусах, в сильну спеку.

Крім того, зупинка автобуса була досить далеко від ЖК, оскільки практично всі тамтешні мешканці пересувалися на своїх автомобілях.

Був суботній день і більшість мешканців були вдома. Тому Марині Євгенівні довелося ще пробиратися крізь щільно, і досить безладно припарковані автомобілі. Затишний простір із зеленню, лавами, та дитячим майданчиком розташовувався у сусідньому дворі.

Ніна Євгенівна нарешті дісталася до під’їзду і подзвонила в домофон. Відповіді довго не було, потім незадоволений голос невістки спитав, хто це.

– Я це, – відповіла Марина Євгенівна.

– Відкривай, давай! Я до сина приїхала.

– Ми сьогодні на гостей не чекаємо, – відповіла Катерина.

– Так що, даремно приїхали.

– Катько, ти у своєму розумі?! – закричала Марина Євгенівна.

– Негайно пусти мене! Я через все місто тяглася! Що за нісенітниця у вас там відбувається? Та я зараз поліцію викличу!

– Зачекайте, – неохоче відповіла Катерина, і відключилася.

Марина Євгенівна сіла на лаву біля під’їзду. Ноги гули, у скронях стукало, мабуть, піднявся тиск.

«Сподіваюся, Ромка з нею розбереться, – заспокоювала себе жінка.

– Що вона про себе взагалі думає?

Зрештою, з під’їзду вийшов сам Роман, високий і симпатичний чоловік тридцяти  років. Марина Євгенівна радісно кинулася до нього.

– Ромо, нарешті! Я вже звелася вся за тебе!

Жінка кинулася обіймати сина, але він тримався відсторонено.

– А ти чому без речей? Ти ж сказав…

– Мамо, постривай, – тон Романа був холодним. – Треба поговорити.

Марина Євгенівна чекала, що син покличе її у квартиру, але він знову посадив матір на лаву і сам улаштувався поряд. За кілька хвилин світ Марини Євгенівни обваливсчя!

– Тобто ти хизуєшся квартирою, яку заробила відомим місцем? Знайшла чим пишатися! Та будь-яка нормальна на твоєму місці з сорому б згоріла! Обдурила пацана, і рада!

Марина Євгенівна не особливо вибирала висловлювання, гортаючи фотографії Катерини у соціальній мережі. Своє красиве та забезпечене життя Катерина не приховувала.

Ось вона ніжилася на пляжі на тлі пальм та химерної, на думку Марини Євгенівни, великої будівлі у формі вітрила. А ось стояла з чашкою ранкової кави, одягнена в халат, на просторій терасі п’ятизіркового готелю.

І, звичайно ж, та сама злощасна квартира, яка і стала основною темою суперечок свекрухи та невістки, була представлена ​​в різних ракурсах. Сама Катерина своє житло називала “Мій проєкт”. Бувши дизайнером інтер’єрів, саме свої апартаменти вона нерідко демонструвала, як зразок.

Проте, основною статтею претензій Марини Євгенівни до Катерини був її вік. Жінці виповнилося сорок два, коли Роман представив її матері, як свою майбутню дружину.

Причому, знайомство відбулося випадково, на вулиці. Жінка підозрювала, що у сина хтось з’явився, але Роман наполегливо приховував свою подругу від матері. Але ось несподівано вони зіткнулися на вулиці, і синові відступати не було куди.

– Ти зовсім здурів?

– З наскоку накинулася на Романа мати, зовсім не соромлячись присутності Катерини.

– Ти чого зі старою зв’язався? Вона ж мені в сестри годиться!

– Мамо, припини…

Роман не знав, куди подітися від сорому, а Катерина спокійно, і, навіть з деякою часткою глузування, спостерігала за потенційною свекрухою.

До речі, спілкування відбулося поряд з не найдешевшим рестораном, звідки саме вийшли Катерина і Роман, але Марина Євгенівна не надала цьому значення.

– Тобі скільки років? – накинулася на Катерину Марина Євгенівна.

– Не соромно пацана спокушати?

– Хлопчик повнолітній, – незворушно відповіла Катерина.

– Може сам вирішувати.

Спокій «безсоромниці» ще більше розпалював Марину Євгенівну, а Катерину реакція матері Романа на неї, здавалося, тільки бавила.

Вибачившись перед Катею, Роман поспішив забрати матір додому, де жінка продовжувала полоскати синові мозок.

Коли вона прокинулася вранці, Романа вдома не було, як і його речей. Телефоном він повідомив матері, що переїхав до Каті.

– Ми одружимося, – коротко сказав він.

Марина Євгенівна була у розпачі. Сина вона ростила сама, його батько зник з горизонту через рік після появи хлопчика. І неначе розчинився, навіть аліментів ніколи не платив.

Рома ріс живим, спритним, та дуже привабливим зовні. Навколишні нерідко називали його “янголятком”.

Навіть із роками він не втратив зовнішньої краси, яка просто перетворювалася, відповідно до віку. Звичайно ж, хлопець цим користувався.

Марина Євгенівна ж мріяла, що син приведе додому молоду дівчинку, яка замінить жінці дочку, про яку вона завжди мріяла, але вона так і не з’явилася.

Роки йшли, Романові було вже двадцять вісім років, але створювати сім’ю він не поспішав.

– Встигну ще в ярмо залізти, – відповів він матері на її нескінченні питання про його плани на майбутнє.

Роман часто не ночував удома і повертався тільки під ранок, тож у плані стосунків в нього було все гаразд.

– Без зобов’язань, – коротко відповів він матері.

І раптом – Катерина…

Заради об’єктивності, Марина Євгенівна мала визнати, що виглядає невістка просто чудово – дорого і доглянуто. Але всі мрії жінки про затишний світ у компанії сина, невістки та онуків руйнувалися вщент.

Про весілля сина та Катерини Марина Євгенівна дізналася постфактум.

– Ми зробили закриту та скромну вечірку для своїх, – пояснив він.

– А я, значить, не своя? – Спробувала обуритися Марина Євгенівна.

– З урахуванням твого ставлення до Каті, уявлю, щоб ти там влаштувала, – сумно сказав Роман.

Марина Євгенівна була змушена визнати, що син мав рацію. Звичайно, вона не стрималася б. Однак, той факт, що вона більше не присутня у житті сина, не давав жінці спокою.

Роман іноді відвідував матір, але в гості до них із Катею ніколи не кликав. Через те, що претензії та істерики Марини Євгенівни почастішали, його візити стали все рідше. Змиритися із цим жінка категорично не могла.

Якось вона вирішила простежити за сином, щоб з’ясувати, де вони з дружиною живуть. У рамках тієї місії Марина Євгенівна виявила небачену досі винахідливість.

Навіть номер квартири з’ясувала. І прийшла до невістки, яка працювала вдома, коли син перебував у своєму офісі. Катерина зустріла свекруху спокійно.

– Навіщо завітали? – Запитала вона.

– Подивитися, – відповіла Марина Євгенівна, яка все ще свято вірила, що зможе переламати холоднокровну впертість Катерини.

У відповідь на заяву свекрухи Катя лише хмикнула.

– Переїхати я до вас вирішила, – брякнула Марина Євгенівна, яку дана думка відвідала буквально щойно. – Стежитиму, як ти за моїм Романом доглядаєш.

– Цікаво, і хто Вам дозволить вселитися? – Усміхнулася Катя.

Марина Євгенівна завелася з півоберту.

– У твоїй квартирі мій син вирішує, де і кому жити! – Закричала вона. – Він – чоловік! Ти до старості геть самотня прожила – тож будь вдячна, що мій молодий і гарний син тебе підібрав. Маєш в ніжки йому кланятися. І мені! І він чесно гроші заробляє, між іншим, не те, що ти…

Договорити свекруху не встигла. Катерина взяла її за комір і просто вивела за поріг, зачинивши двері квартири.

Витерпіти таке приниження жінка не могла категорично. Вона одразу поїхала до сина на роботу, де розповіла, як з нею обійшлася Катерина.

– Рома, вибирай, вона чи я! – кричала Марина Євгенівна. – Якщо вона об мене ноги витерла, то об тебе теж зможе. Що вона собі взагалі дозволяє – чи з ума вижила на старості років?

Роман якийсь час мовчав.

– Ну, що ти, як води у рот набрав? – не вгамовувалася Марина Євгенівна. – Іди звідти – май гордість! Повернися додому із залишками гідності, та живи нормально.

– Добре, – нарешті подав голос Рома. – Я розв’яжу це питання, обіцяю. І тобі повідомлю. А зараз їдь додому.

Марина Євгенівна була впевнена, що її Рома обов’язково послухається, та зробить так, як вона сказала. Адже син був єдиним змістом її життя.

І ось Марина Євгенівна стояла перед сином, чекаючи, що він скаже ті самі заповітні слова, і вони заживуть, як раніше.

– Мамо, я подумав. Загалом, я залишаюся з Катею, – тон Романа був холодніший за північний полюс. – А ти просто дай нам спокій.

Марина Євгенівна не могла повірити власним вухам.

– Ромочка, але як же…

– Все, я сказав! – у голосі сина з’явилися залізні нотки. – Мені тут добре. А ти повертайся додому і більше не з’являйся тут. Катерина – це мій вдалий шанс у житті, і ризикувати ним я не збираюся.

Марина Євгенівна була буквально розчавлена. Вона ще кілька разів намагалася додзвонитися до сина, але Роман її заблокував.

Марина Євгенівна наважилася ще раз прорватися до квартири Каті, але дізналася від охорони, що вони поїхали відпочивати.

Жінка повернулася додому, та дістала старий фотоальбом. Вона сиділа за столом і розглядала дитячі фотографії сина, гладила їх пальцями, та заливала слізьми.

Їй дуже хотілося вірити, що колись він повернеться. Чому син від неї відвернувся, чим вона так перед ним завинила, Марина Євгенівна зрозуміти не могла!

Як ви вважаєте, що її змусило так поводитися? Як ви прокоментуєте її вчинок – з осудом, чи з розумінням?

КІНЕЦЬ.