Мене звати Олена. Ми з чоловіком Миколою одружилися три роки тому, живемо у Вінниці. Наше життя було доволі спокійним, навіть щасливим, поки все не змінилося. Але почну спочатку.

Коли ми тільки одружилися, моя мама зробила нам розкішний подарунок – двокімнатну квартиру. Вона давно живе і працює в Іспанії, тож цей жест був символічним: квартира стала нашим сімейним гніздечком. Ми з чоловіком були у захваті.

Ми разом облаштували цю квартиру, вкладали душу в кожну деталь, а гроші вкладали в меблі і техніку. Коля любив зручність і домашній затишок, а я – стиль і гармонію. Ми створили ідеальний простір для двох. Жили просто, але по-своєму щасливо.

Мама приїжджала з Іспанії раз на кілька років, зазвичай на місяць-два. Вона завжди була енергійною, діловою, а ще – фанаткою здорового способу життя.

В Іспанії мама перейшла на вегетаріанську дієту, займалася йогою і таке інше. Коли вона приїжджала до нас, завжди ділилася новими знаннями і намагалася нас “перевиховати”. Ми слухали її, але не особливо змінювали свої звички.

Однак усе змінилося кілька місяців тому. Мама вирішила повернутися в Україну назавжди. Ностальгія за рідним домом, вона втомилася від іспанського клімату й вирішила, що час осісти ближче до нас. І грошей зібрала собі, треба сказати.

Мама тимчасово поселилася в нашій квартирі, поки шукає собі нове житло. Я не була проти – це ж мама, їй потрібно допомогти, тим паче, що завдяки їй ми маємо власний дах над головою. Чоловік теж прийняв ситуацію.

Спершу все було добре. Але через два тижні мама почала встановлювати свої правила. Вона категорично заявила, що ми харчуємося “шкідливо” і це треба негайно виправити.

Спочатку це виглядало невинно: “Олено, купи більше овочів” або “Давай спробуємо відмовитися від смаженого”. Я слухала її, бо звикла з дитинства підкорятися мамі.

Та потім ситуація вийшла з-під контролю. Мама почала викидати з холодильника наші улюблені продукти: сосиски, ковбасу, свинину, навіть напівфабрикати, які Коля обожнював.

Їх місце зайняли авокадо, сочевиця, топінамбур і десятки різних круп, назви яких я раніше навіть не знала. І цього мама тепер готувала для нас всіх, або мені давала завдання приготувати те чи інше.

Коля мовчав тиждень. Потім почав говорити, що йому це не подобається. Я намагалася пояснити мамі, але вона була непохитна: “Це ваш шанс змінити своє життя на краще”, – казала вона.

Між мною і чоловіком почали виникати постійні суперечки. Він говорив, що в нашій квартирі для нього більше немає відчуття дому.

“Оленко, я не можу жити в домі, де немає ані запаху смаженої картоплі, ані мого улюбленого борщу зі свининою!” Я мовчала, бо не знала, що сказати. Я завжди боялася образити маму.

Урешті-решт, Сергій не витримав. Одного вечора він зібрав свої речі й сказав: “Я їду до батьків. Повернуся, коли твоя мама знайде собі окреме житло”.

Це було для мене неочікувано. Я сиділа на кухні, дивлячись на холодильник, заповнений маминими “суперфудами”, і плакала. Я розуміла, що в усьому цьому є й моя вина. Я не змогла поставити межі між мамою і нашою сім’єю.

Мама, здається, не розуміє, наскільки серйозна ситуація. Вона щиро вважає, що робить для нас добро. Але я бачу, як наші стосунки з Миколою руйнуються.

Я не знаю, як переконати його повернутися і як пояснити мамі, що її турбота стала для нас тягарем. Я в розпачі. Хочеться повернути все, як було, але я не знаю, чи це ще можливо. Можливо, ви мені щось порадите, буде дуже вдячна!

Джерело