Я з Житомира, хоча давно живу в Ірландії, працюю тут прибиральницею в готелях і також прибираю у кількох приватних будинках, вже більше 10 років.

Поїхати в чужу країну мені довелося, коли чоловік втратив роботу, і я вирішила взяти все на свої плечі. Я поїхала за кордон на заробітки, щоб утримувати родину, дати дітям освіту і шанс на краще життя.

Це рішення далося мені нелегко, але я вірила, що все роблю правильно. Працювала важко – дні й ночі, щоб висилати гроші додому. Десять років я присвятила праці на благо моєї родини в рідній Україні.

За цей час діти виросли, стали самостійними. Я тішилася думкою, що їхнє майбутнє забезпечене. Але повернутися додому стало майже неможливо.

Замість подяки й підтримки, яку я чекала від дітей і чоловіка, я дізналася, що Микита, якому я довіряла, прибрав до рук усе, що ми разом нажили, і привів у наш дім іншу жінку. Я ж, виходить, залишилася ні з чим.

Зараз я стою перед вибором. У мене є гроші, які я відклала за ці роки. Я можу повернутися додому й боротися за своє: за дім, за майно, за гідність.

Але чи варто? Діти виросли, вони вже не залежать від мене, і родина, яку я намагалася зберегти, розвалилася. Мій дім більше не здається мені рідним.

Можу залишитися тут, у чужій країні, почати все з нуля. Це теж непросто, але за ці роки я звикла до нової культури, нових людей, маю навіть друзів. Тут у мене є стабільність, і, найголовніше, я можу жити для себе.

Що мені робити?

Якщо повертатися додому, це означатиме боротьбу. Треба буде відстоювати свої права, юридично доводити своє право на майно, знову стикатися з болем від зради.

Але це може стати і можливістю знову зайняти своє місце вдома, навіть якщо чоловік більше не є частиною цього “дому”. Я матиму змогу жити поруч із дітьми, в рідній країні, бвитися з майбутніми онуками.

Якщо залишитися тут, в Дубліні, це буде новий початок. Без старих важких спогадів, без постійного нагадування про те, що я втратила. Я маю певну фінансову базу, досвід і, головне, свободу вирішувати, як і з ким жити далі.

Залишається вирішити: де мені буде спокійніше і комфортніше? Я вже віддала десятки років іншим людям – чоловікові, дітям, які тепер самостійні. М

Можливо, час подумати про себе? Мої гроші, сили й досвід тепер належать тільки мені. Але починати все спочатку у 49 років теж не легко. Дуже сподіваюся почути тут слушні думки!

Джерело