Думала, що дочка прозріла, бо таки вирішила розлучитися зі своїм недолугим чоловіком, та навіть і розлучилася. А виявилось, що це було в неї якесь хвилинне прояснення у мозку. Тепер воно закінчилося, а дочка знову йде зі своїм колишнім чоловіком до РАЦСу. Каже, кохання у них, діти у них. Швидко ж забула, як уночі до мене приїжджала і плакала.

Перший раз Мар’яна пішла до РАЦСу зі своєю Славою вісім років тому. Обидвоє після університету, на ногах до ладу не стоять ні він, ні вона, зате побігли реєструвати стосунки. Дякую, що хоча б навчання закінчила.

Молодь тільки влаштувалася працювати, отримувала копійки, тож жити спочатку пішли до мене. Я вдова, після смерті чоловіка жили з дочкою у двійці. Ось одну кімнату я молодим і відрядила. Планування у нас, щоправда, незручне для цього – одна кімната прохідна. У цій кімнаті і почала жити я, віддавши молодим окрему.

Я працюю позмінно, тому часто вдома не бувала цілодобово. Розписалися вони влітку, у нас пора відпусток, та ще й дачі-городи у багатьох часто просили підмінити, вийти за когось, у нас це звичайна практика. А в мене вдома двоє людей, яких годувати треба, звісно, ​​я погоджувалася на додаткові зміни.

Приходячи після доби додому, хотілося лише одного – виспатися. Але не завжди це вдавалося зробити. Зять улаштувався барменом, працював ночами, а вдень займався своїми справами. Тільки тихо він цього не вмів. Постійно від нього якийсь шум – то навушники в нього відключаться і музика на весь будинок закричить, то йде на кухню і там гримить і шумить, то в кімнаті починає з кимось по телефону розмовляти, навіть не намагаючись знизити тон.

Ось і виходило, що після доби роботи я не могла повноцінно виспатися, постійно прокидалася через шум. Іноді назад засинала, а іноді не виходило, потім ходила весь день квола.

Вдома зять не робив нічого. Поїв – ніж і дошка на столі, крихти за собою не прибирав, чашка та тарілка біля раковини, все, що дістав із холодильника, теж на місце не ставить. Говорив завжди, що або не встиг, або не хотів мене турбувати шумом, або не знає де що лежить.

Я спершу сама прибирала, а потім перестала і почала залишати до приходу дочки, тільки продукти в холодильник прибирала. Дочка собі цього чоловіка завела, нехай вона за ним і прибирає, я не наймалася.

– Ти до нього чіпляєшся, тобі просто Славік не подобається, – докоряла вона мені.

А чого б мені його любити? Вищу освіту здобув, а пішов працювати барменом. Після себе чашку сполоснути не може, не кажу вже про інший посуд, ще й поважно поводитися не вміє до людей, які з ним під одним дахом живуть. Під ранок з роботи приходить – світло в коридорі ввімкне, на кухні гримить, усіх перебудить. Наше ясне сонечко з’явилося!

Півроку вони в мене прожили, а потім пішли до свахи жити, бо зовсім я зятя ображала. А там він себе взагалі привільно відчув. З роботи звільнився, почав шукати іншу. А що йому, батьки нагодують у будь-якому разі. Чотири місяці сидів, ніяк ніяк йому робота в руки не йшла.

– Ти ж сама казала, що треба шукати нормальну роботу. Ось він і шукає, – виправдовувала чоловіка дочка.

Фантазії, щоб і працювати, і шукати нове місце, у зятя не вистачало. Точніше, йому вистачило фантазії так не робити. Так і працювала одна дочка. З її зарплати вони віддавали частину грошей за комуналку та продукти. Я взагалі шокована була з такої практики.

Потім зять все-таки зміг вийти на роботу. Вони навіть квартиру винайняли і з’їхали жити окремо. І тут з’ясувалося, що дочка у положенні. Радість велика, але жити молоді на що будуть? Мар’яна мене запевняла, що Славик хорошу роботу знайшов, тому все у них нормально буде.

Роботу Славік знайшов, але ж її ще й працювати треба. А Славік то хворіє, то проспить, та й протримався там лише два місяці, а потім його попросили з речами на вихід. Доньці з дня на день іти в декрет, а тут чоловік без роботи залишився. За квартиру платити нема чим, у неї паніка.

Сваха через родичів знайшла якусь квартиру, щоб молоді могли жити за комуналку. Вони переїхали туди. Зять знову влаштувався барменом. Дочка зітхала, що добре взагалі кудись узяли.

Мені вона особливо про своє життя не розповідала, знала моє ставлення. Я їй відразу казала, що якщо не подобається – розлучайся. Дитину піднімемо вже якось, а постійно скаржитися на свій вибір мені не треба, це нічим не допоможе. Ось вона й не казала нічого. Але нею було видно, що не все там гладко.

Коли народила дитину стало тільки гірше. Почала вона до мене по ночі їздити. Сама заплакана, каже, Славко з роботи під градусом прийшов, посварилися. І то вона у нього в телефоні якесь листування з дівчатами знайде, то фото у соціальних мережах із кимось побачить. А зять усе на роботу киває, йому належить бути товариським і привітним.

Я її приймала, а куди подінешся. Заспокою, спати вкладу, сама з онуком посиджу за потреби. А потім знову до чоловіка поверталася, мирилися вони.

Онукові було близько року, коли стосунки у молодих зовсім розладналися. Я вже думала, що все, справа йде до розлучення. Не підштовхувала, але й не відмовляла. Дочка у мене тоді місяць уже мешкала. Зять якщо і приходив, то тільки за моєї відсутності, мені про це не говорили. А потім дочка назад до чоловіка з’їхала. Пояснює, що кохає його, а він змінитись обіцяв. Сил уже не було з нею сперечатися.

Періодично Мар’яна в мене грошей позичала, то зятю зарплату затримають, то за щось віднімуть. Хоч і платили лише комуналку, а все одно не вистачало. Займала, та без повернення – віддавати нема з чого.

Ще за кілька місяців я помітила, що живіт у дочки округлився. Запитала – так, вона знову вагітна. Запитую, ну куди їм другий зараз, а Мар’яна відповідає, що чоловік дуже хоче доньку.

– Ми самі розберемося в усьому, – заявила вона мені.

Тільки не було видно, щоб розібралися. Так само грошей у мене позичала, а потім знову почала в сльозах приїжджати вночі. Правда надовго не затримувалася, чоловік приїжджав звинувачуватись уже на ранок, забирав її з дитиною додому.

Я за цим спостерігала мовчки. А що сказати? Та й не питав мене ніхто і ні про що.

Наступні роки так і минули. Славік міняв роботи, дочка тягла всю сім’ю, як із декрету вийшла. Жили все у тій же квартирі, що свекруха їм знайшла. Як за розкладом – раз на місяць дочка з дітьми та речами у мене. Славко п’є, Славко лається, Славко з якимись дівчатами переписується.

Коли дочка прийшла і заявила, що все, розлучення, я була щаслива. Невже сталося! Я її запевняла, що все буде гаразд. І з дітьми я допоможу, і з грошима – не пропадемо, загалом.

Розлучилися, Славко демонстративно приходив раз на тиждень до дітей, він же батько. Аліменти навіть якісь сплачував. Трохи більше ніж півроку ходив, а потім дивлюся, дочка речі збирає. Каже, вони зі Славіком вирішили спробувати все розпочати спочатку.

– Він батько моїх дітей, я його кохаю. Він сказав, що все зрозумів. І взагалі він дуже змінився. Ти просто цього не хочеш помічати, бо його не любиш.

Ось тепер до РАЦСу заяву подали, щоб усе за законом було. Я у виправлення Славіка не вірю, не такий він чоловік. Подивимося, через скільки дочка вкотре прибіжить до мене у сльозах.

КІНЕЦЬ.