З Артемом ми були знайомі з дитинства, адже обидва народилися і виросли в одному селі. Село у нас маленьке, і, як це зазвичай буває, всі про всіх знають.

Ми зустрічалися понад три роки, а потім вирішили одружитися. Планів було багато: після весілля разом поїхати в місто, знайти роботу, спочатку знімати квартиру, а потім подумати про придбання власного житла.

Весілля ми ретельно планували. Знайшли підходяче місце для святкування, адже в селі рідко витрачаються на ресторани, тому великих витрат не передбачалося.

І це добре, бо мій наречений утік із весілля, залишивши мене саму. Сталося це настільки несподівано, що все село тільки й говорило про це.

Напередодні я поїхала до обласного центру, купила красиву весільну сукню. Мама вже займалася закупівлею продуктів і прикрашала місце святкування.

Артем навіть дав частину грошей на підготовку. Весілля було заплановане на 17 липня. Ми запросили близько 40 гостей — лише найближчих родичів.

Уранці ми мали поїхати до РАЦСу, потім на фотосесію, а після обіду розпочати святкування в орендованому будинку.

Однак у п’ятницю, буквально за день до весілля, моя майбутня свекруха прийшла до нас додому і повідомила, що її син не хоче одружуватися.

За її словами, причина в тому, що я відмовилася брати його прізвище.

Ми з Артемом раніше обговорювали це питання й вирішили не ускладнювати ситуацію, адже змінювати документи — справа клопітка, а в нашому селі немає відповідних установ. Їздити в місто постійно заради паперової тяганини не хотілося.

Проте я впевнена, що справа зовсім не в прізвищі. Артем просто злякався. Він не готовий долати труднощі, які завжди виникають на початку сімейного життя.

Але я вірю, що ми змогли б усе подолати, адже багато молодих пар починають з нуля і разом досягають успіху.

Увечері я подзвонила всім гостям і повідомила, що весілля скасоване. З Артемом я вирішила не розмовляти. Якщо він не наважився прийти особисто і прислав замість себе маму, то говорити тут нема про що.

У понеділок я зібрала речі й поїхала до міста. Хочу почати нове життя, знайти роботу й повернути мамі гроші, які вона витратила на підготовку.

Артем заявив, що я маю повернути йому його гроші, але я цього робити не буду. Нехай це буде компенсація за його боягузтво. Якщо він навіть не зміг особисто поговорити, а відправив маму, то про яку зрілість і відповідальність може йти мова? Втрачати кохання через прізвище — це абсурд.

Але, напевно, Артем просто ще не доріс до того, щоб створювати сім’ю.

КІНЕЦЬ.