– Синок, яка квартира? Про що ти? Ти думаєш, я в тій Німеччині мільйони заробляю?, – відповіла я Борису.

Я ж чекала на їх розуміння, натомість все село і навіть районний центр, обговорюють мене, як погану матір, яка на заробітках пів життя, а єдиному сину з квартирою помогти не можу. Думала, приїду на Різдво, але хто його зна, що тепер робити

Я працюю в Німеччині вже дев’ять років, намагаючись забезпечити себе та свою родину. Кожен місяць відправляю синові Борису гроші, адже розумію, як важливо підтримати його і його сім’ю.

Вони з дружиною завжди були дуже старанними, двоє працюють, але коли нещодавно вони вирішили купити власну квартиру, я була трохи здивована.

До тепер вони жили в моєму будинку, який ще зводив мій батько, але він в гарному стані. З чоловіком я розлучена, тому все що в мене є, колись буде належати Борису і його сім’ї.

Я то знаю, що син мріє про власне житло для себе і майбутнього малюка, і я хочу, щоб у них було все добре. Але і в селі люди живуть нормально.

Але коли Борис зателефонував і попросив фінансової допомоги для купівлі квартири, я відчула великий тиск. Вони двоє працюють, заробляють, мають стабільний дохід, чому ж не можуть самі вирішити своє квартирне питання?

Моя відповідь була чесною: зараз я не маю можливості допомогти такою великою сумою.

Я пояснила синові, що хоча я дуже хочу йому допомогти, мої фінансові можливості обмежені. Заробітки в Німеччині вже не такі високі, як раніше, а витрат стало більше.

Я багато допомагаю своїм родичам, підтримую батьків, намагаюся заощаджувати на власні потреби. Якби я мала можливість, я б допомогла, але великі гроші – це для мене зараз просто неможливо.

Моя звістка стала для нього певним подивом. Я розумію, як важливо мати власне житло, тим більше коли вони чекають на дитину. Вони переживають, що малюка треба виховувати в хороших умовах, і я це розумію. Але і я не можу зробити неможливе.

Я готова допомогти іншими способами: можу відправити гроші на меблі чи побутову техніку для нової квартири. Можливо, я зможу допомогти з невеликими витратами на ремонт чи інші побутові потреби.

Проте великий подарунок у вигляді квартири – це надто велике навантаження для моїх фінансів.

Я дуже сподіваюся, що вони зрозуміють мою ситуацію, адже я завжди їх підтримувала, і хочу, щоб у них все було добре.

Але я не можу зробити більше, ніж дозволяє моє фінансове становище.

Сподіваюся, що з часом вони знайдуть інші варіанти і зможуть вирішити своє житлове питання самостійно. Я завжди готова допомогти, але, на жаль, не таким чином.

Але і син і невістка мене розуміти не хочуть. Вони всім родичам розказують про мене різну “чорноту”. Недавно моя похресниця мене з іменинами вітала, і розказала, що всі родичі в селі і районному центрі тільки й говорять, яка я негідна мама, бо не допомагаю, як інші заробітчани, своїм дітям.

Як мені бути? Мені вже соромно в Україну повертатися. Я планувала на Різдво приїхати, всіх провідати. Але тепер не знаю як бути…

Джерело