Не знаю, де я так прогрішила, але моя мама й сестри вважають мене ворогом.

Мене в мами було три: я і дві молодші сестри — Марина та Наталія. Батько помер, коли я була ще маленькою, тому навіть не пам’ятаю його обличчя. Все лежало на плечах мами, а я була її постійною помічницею. Мого дитинства майже не було. Я була нянькою для сестер і незамінною помічницею вдома.

З десяти років я постійно працювала: ходила до корів, збирала сіно, косила траву. Після школи не гуляла з друзями, а часто залишалась вдома і виконувала хатні обов’язки. За найменше запізнення мене ставили на гречку, а іноді карали ременем. Тепер не можу на неї навіть дивитись.

Коли ж інші діти бігали по вулиці, я працювала у сусідів за гроші: збирала яблука, сушила гілля, сапала городи. Вже в 12 років я приносила додому гроші і все віддавала мамі.

З часом мені набридло це безкінечне рабство. Я хотіла поїхати в місто, жити там, мати нормальне життя. Мені подобався Тернопіль, і я вирішила вступити на кухаря. Але мама та сестри мене не підтримали.

— Ти хочеш поїхати і залишити нас тут самих?

Я все ж таки досягла своєї мети і після 9 класу вступила на кухаря в Тернопільське ПТУ. Одразу після першого курсу почала працювати в кафе. Але мої рідні не підтримали мене. Вони ображались, перестали зі мною спілкуватись, навіть не запрошували в гості.

Зараз мені 50. У мене є чоловік, я маю онуків і навіть відкрила своє кафе. Моя справа приносить мені хороший прибуток, і хоч мама та сестри про це знають, вони постійно намагаються витягнути з мене гроші. Я вже не раз робила ремонт в маминої хаті, оплачувала їй ліки та операції, позичала гроші сестрам на весілля і квартири. Але ці гроші вони так і не повернули.

Нещодавно мама занедужала. Їй вже 80, вона майже не встає з ліжка, і я намагаюся регулярно приїжджати до неї. Купую продукти, ліки, оплачую комунальні послуги. Найняла медсестру для масажів і догляду.

Але ось на цих вихідних я не встигла приїхати, бо була зайнята в кафе і через комендантську годину не змогла поїхати. Тоді сестра мені зателефонувала, щоб висловити своє обурення.

— У мами в хаті такий жахливий сморід! Продуктів немає, в хаті справжній бардак. Ти що, не приїжджала?

— А може, у мами є ще діти, які про неї піклуються? — відповіла я.

— Я кожен день у мами буваю. А ти ще мене звинувачуєш?

Я добре знаю, як Марина «доглядає». Вона переїхала до свекрів, забирає продукти, що я привезла, і йде. Памперси міняти для мами вона не хоче. А сестра Наталія взагалі поїхала в Німеччину на заробітки і вже давно не приїжджала додому навіть на свята.

А зараз мама взагалі почала забувати і звинувачує мене в крадіжках — то хустки, то колготки зникли. Мені цього не потрібно, але вона постійно твердить, що я щось вкрала.

Мені вже не вистачає сил слухати ці звинувачення. Одного разу вона погрожувала викликати поліцію, бо не впізнала мене.

Чесно кажучи, я хочу забути дорогу в це село. Я згадую, як мама мене карала, ставила на гречку і змушувала працювати. Чому тепер я повинна доглядати її? Адже саме через неї я не мала щасливого дитинства.

КІНЕЦЬ.