– Дашо, ну пробач мені!

– Макар валявся в ногах у дружини. – Ну дідько поплутав! Я не зрозумів, як це сталося! Ну що ти справді, як маленька? Ми ж дорослі люди, до чого ці дитячі образи?

– Відпусти мене, – глухо відповіла Даша, – я не можу тебе більше бачити! Ти позбавив мене двох близьких мені людей!

Даша та Віра з дитинства не дружили. Даша була молодшою ​​і, за класикою, їй мала дістатись вся любов і турбота батьків, але в їх сім’ї вийшло навпаки – пестили та плекали Віру.

Старша сестра завжди вважала себе особливою, тому робила все, щоб обскакати молодшу: якщо Даші купували нові туфлі, то Віра вимагала до взуття і файну сукню.

Даша не ображалася, характером вона була не конфліктною, намагалася і в дитинстві, і в підлітковому віці, і в дорослому житті – згладжувати кути, й часто зі старшою сестрою не сваритися.

Даша була одружена, а Віра так і не влаштувала своє особисте життя. Навіть мати вже своїй старшій дочці частенько казала:

– От скажи мені, чого ти тягнеш? Тобі скоро тридцять, довибираєшся, Віро, одна залишишся! Не забувай, що дівчат навколо море, для багатьох чоловіків це потенційні наречені. Рідко хто захоче одружитися з тридцяти-тридцятип’ятирічною, а то й сорокарічною жінкою.

Якщо тільки чоловік якийсь старий, або дефективний. Влаштовуй своє особисте життя, чого ти в наречених, як у смітті, риєшся?

– Усьому свій час, мамо, — спокійно відповіла Віра, – я на свого принца чекаю. І на мене обов’язково знайдеться наречений, не хвилюйся.

Заміж Віра не йшла лише з однієї причини – їй поки не зустрівся чоловік кращий, ніж Макар, чоловік молодшої сестри. Вона просто не могла вийти за когось гіршого!

Макар молодий, симпатичний, перспективний чоловік, працював у будівельній фірмі на керівній посаді, але Вірі він особливо не подобався – зять їй здавався пихатим задавакою.

Макар справді любив похвалитися своїми здобутками. Віра шукала чоловіка красивішого, багатшого, і просто кращого за зятя.

Даша за Макара заміж вийшла з великого кохання. Зустрічалися молоді люди зовсім недовго – вже за пів року після знайомства, вони подали заяву.

Віра на весілля не пішла, не хотілося їй цілий вечір сидіти, та милуватися щасливою молодшою ​​сестрою.

Мати спробувала старшій дочці пояснити:

– Віро, ну хіба так робиться? Ти досі ще з Дашкою суперничаєш? Ви вже дорослі жінки, а поводитесь, як діти. Точніше, ти так поводишся!

Гаразд, я поблажливо якось до цього ставилася, поки ви були маленькі, але зараз уже соромно мірятися одна з одною пеленами!

– Ой, мамо, я погано почуваюся, – відразу придумала собі виправдання Віра, – отруїлася нещодавно, шлунок досі болить.

– Ну піду я туди, та кожні п’ятнадцять хвилин у вбиральню бігатиму. Навіщо? Ви й без мене чудово повеселитеся. Дашці передавай привіт!

За два роки, що Даша була одружена з Макаром, Віра так і не знайшла собі принца. Коли старша сестра почула від молодшої, що вони з Макаром планують дитину, забула від злості, як дихати.

Дашка матиме повну сім’ю, гарну роботу, чоловіка дбайливого, а в неї – нічого? Віра ще тоді придумала, як втерти носа молодшій сестричці. Залишалося лише дочекатися слушного моменту.

Випадок незабаром трапився: Даша планувала святкувати своє двадцятип’ятиріччя, і Макар вирішив підготувати для коханої дружини сюрприз.

Чоловік винайняв заміський котедж, замовив фаєр-шоу, офіціантів, та навіть популярного ведучого. На свято були запрошені всі родичі та друзі Даші, і Віра, природно, опинилася серед них.

Гуляли практично до ранку, Віра спеціально не лягала – її метою було залишитися наодинці з Макаром.

Останні гості порозходилися о четвертій годині ранку, Віра знала, що Макар спати ще не лягав. Зятя вона знайшла у вітальні, він сидів перед каміном з келихом. Ну і все закрутилося…

Вранці Макар прокинувся поруч із Вірою. Чоловік заглянув під ковдру і жахнувся: цієї ночі він зрадив дружину! Швидко одягнувшись, Макар кинувся шукати Дашу, про себе молячись, щоб вона нічого не бачила.

Чоловікові пощастило, Даша після дня народження міцно спала. Макар швидко переодягся і попрямував до Віри, та вже прокинулася, і наче чекала його приходу:

– Ну що, повторимо? – грайливо підморгнувши зятю, спитала Віра.

– Віро, давай взагалі забудемо про все? Я не знаю, як це сталося. Я Дашу кохаю, і дуже перед нею винен…

– Та ти заспокойся, нікому я нічого не скажу. Нам же було добре, чи не так? Давай продовжимо цю гру? Обіцяю, що все лишиться між нами. Просто, до нашого життя додамо трохи різноманітності!

Макар відчайдушно закивав головою і кулею вискочив зі спальні. Жінка, дивлячись услід зятю, що втікає, посміхнулася: вона була впевнена, що той ще повернеться.

Макар розбудив Дашу і, пославшись на термінові справи, відвіз її в місто. Тиждень чоловік здригався від кожного телефонного дзвінка, але Віра, мабуть, збиралася стримати своє слово, бо Даші про їхній зв’язок вона нічого не розповіла.

Макар розслабився і вперше подумав: чому б і ні? Зв’язок на боці справді міг би урізноманітнити його життя.

КІНЕЦЬ.