Катерино, зрозумій мене правильно, – сказала свекруха, – В першому шлюбі Василя, я його квартиру на себе оформила, ось тому після розлучення він тобі дістався “не босий”. Але тепер ти мене вибач, але я також маю бути певна, що ти його не кинеш, – впевнено сказала Галина Андріївна.

– Якби ж не моя позика, не мали б ви цієї трійки в новобудові!, – ви, мабуть, забули, дорога свекрушенько, що позику ми з Василем вам давно повернули і тепер вона повністю наша! Але Галина Андріївна не з тих, хто легко здається.

– Васильку, ти знову чайок? – запитала я, тільки-но побачила, як мій чоловік вмостився за кухонним столом із чашкою в руках. – Чи, може, краще зварити борщу, бо виглядаєш голодним, як вовк?

Він посміхнувся і махнув рукою:

– Та ні, Катю, чай поки що з печивом. Пізніше щось перекусимо.

Чесно кажучи, іноді він мене дратує своєю простотою. У нас і так життя непросте, а Василь завжди намагається все звести до «все нормально». А що робити, коли зовсім не нормально? Як жити з відчуттям, що будь-якої миті може виникнути нова “буря” зі свекрухою?

Я жінка, мабуть, не дуже сварлива, але коли справа стосується нашої квартири, тут я мовчати не можу.

Коли ми з Василем вирішили купити трикімнатну квартиру, це було правильне рішення. Йому 50, мені 46. Ми обоє були в шлюбах раніше, але зараз збудували своє щастя. Хоч і не без труднощів.

Василь вклав у квартиру більшу частину грошей. Я продала свою однокімнатну, доклала те, що мала, і взялася обставляти житло – меблі, техніка, все це було з моєї кишені.

Та головна проблема виникла з його мамою, Галиною Андріївною. Я знала, що вона жінка не проста: ділова, розважлива, і, як кажуть, “завжди напоготові”.

Вона ще до нашого шлюбу натякала, що я маю подбати про своє місце в цій квартирі, але коли дійшло до справи, відкрито сказала:

– Як це – без мого відома? Це ж я гроші Василеві позичила, щоб ви ту квартиру купили!

Я знала, що частина суми була її, але ми з Василем уже все повернули – до копійки. Тоді чому це “її квартира”?

– Катю, ти ж могла б і по-людськи сказати мені! – сказала вона якось на сімейному обіді. – Василь у першому шлюбі переписав квартиру на мене, я її потім сину повернула. А зараз? Що я маю думати? Ти все під себе гребеш!

Василь мовчав. Це його звична реакція – “аби не сваритися”. Але як же це важко, коли ти відчуваєш, що замість підтримки чоловік просто уникає конфлікту.

Я не відчуваю за собою вини. Я будувала це життя разом із Василем, вкладала, як могла. Але Галина Андріївна, здається, досі сприймає мене як тимчасову жінку поруч із її сином.

– Василь, ну скажи хоч щось, – не витримала я одного разу, коли його мама вкотре почала “читати лекцію”. – Чому ти мовчиш, коли мене ображають?

Він знизав плечима:

– Мама така є… Я її не зміню.

І що з цим робити? Я й сама не знаю.

А як би ви вчинили на моєму місці? Чи варто пробувати налагодити стосунки з Галиною Андріївною, чи просто триматися на відстані? Мені дуже важливо почути ваші поради, бо самій це важко вирішити.

Джерело