Мені завжди здавалося, що в мене чудові стосунки з сином та його родиною. Але все змінилося, коли я вирішила припинити надсилати гроші.

Сказала, що тепер відкладатиму на себе. Ця новина нікого не втішила. – Мамо, ти ж обіцяла, що вишлеш 500 євро, щоб купити Оленці зимовий одяг! Нам треба її одягнути! – Сину, я стільки років допомагала вам. Тепер настав час самим справлятися.

Син образився не на жарт, а невістка обурювалася, ніби я відмовляюся допомогти онучці зі шкідливості. Але я вирішила, що відтепер відправлятиму тільки речі.

Куплю сам одяг і надішлю посилкою. Ні копійки готівкою. Колись я поїхала на заробітки до Італії саме заради сина. Потрібно було сплатити за його навчання, потім допомогти з квартирою.

Регулярно відправляла по 300 євро на місяць. Але коли почала відкладати на своє житло, Ігор раптом заявив: – Мамо, я збираюся одружитися.

Адже ти знаєш, що нам потрібен будинок. Навіщо тобі квартира? Краще ми продамо свою і купимо великий будинок. Там і тобі, і дітям вистачить місця.

– А твоя дружина погодиться, щоб я мешкала з вами? – Звісно! Адже ти стільки вклала, вона це розуміє. У результаті я надіслала 30 тисяч євро, щоб вони змогли купити будинок. Квартиру продали, ремонт робили за мої гроші. Син запевняв, що робить все якісно, щоб мені також було комфортно.

Я давно хотіла побачити, як вони влаштувалися, але син весь час відмовляв: війна, ремонт ще не закінчено. Нарешті я сама наважилася приїхати. Будинок виявився просто казковим.

– Ну, де моя кімната? – Мамо, ми там тренажерний зал зробили. Спершу я спокійно запропонувала купити ліжко, але реакція сім’ї була дивною.

Мабуть, моя ідея затриматись надовго всіх напружила. Невістка почала вести себе холодно, залишила свої речі в моїй кімнаті. На кухні не давала мені нічого робити, наче показуючи, хто тут господиня. Якось, повернувшись з ринку, я почула розмову невістки зі свахою: – Що вона тобі привезла?

– Якусь нісенітницю. Потім, як поїде, я віддам тобі.

– А чи надовго вона?

– Не знаю, вже сил немає терпіти.

– Не давай їй залишатися. Вона вам все життя зіпсує. Мені було боляче слухати це. Наступного дня я взяла квиток назад до Італії. Ніхто мене не зупиняв. На цей раз я не стала відправляти гроші.

– Мамо, я не отримав переказ. Що сталося?

– Нічого. Тепер я відкладатиму на своє житло.

– Навіщо тобі? Ти ж з нами житимеш!

– Правда? У кімнаті з тренажерами чи, може, у підвалі? Тепер син злиться, каже, що я залишусь сама. Але я більше не хочу працювати тільки заради їхнього благополуччя.

Нехай це стане уроком для інших жінок: спочатку подумайте про себе, а потім допомагайте дітям. Як би ви вчинили на моєму місці?

КІНЕЦЬ.