Мами у Тетяни не стало дуже давно, і жінка навіть не мала змоги її запам’ятати. Через деякий час батько вирушив на заробітки, але більше ніколи не повернувся. Так сталося, що у свої тридцять п’ять років Тетяна мала єдину близьку людину — бабусю.

Чоловіки з’являлися в її житті, але швидко зникали, не залишаючи після себе навіть згадок. У Тетяни була власна квартира, машина, стабільна робота в місті.

А бабуся залишилася в селі, категорично відмовляючись переїжджати до онуки. Тетяна часто відвідувала її, допомагала по господарству, а коли поверталася до міста, сильно сумувала за нею.

Того дня Тетяна отримала дзвінок від бабусиної сусідки, яка повідомила, що старенькій стало погано. Таня відклала всі свої справи та вирушила до села. Її машина заглухла трохи не доїхавши, але вона вирішила піти пішки, скоротивши дорогу через ліс.

— Допоможіть! — раптом почула вона. Тетяна зупинилася і пішла на звук. У яру лежав чоловік.
— Що трапилося?
— Не побачив яру, оступився, здається, пошкодив ногу. Рухатися не можу.

Тетяна спустилася до чоловіка, допомогла йому вибратися з яру, і разом вони шкутильгали до села.
— Ілля, — представився він, — я фотограф, шукав гарний кадр і ось провалився. Дякую вам, якби не ви…

Раптом їм назустріч вийшла група чоловіків, які щойно повернулися з гулянки. Вони пообіцяли допомогти Іллі, а Тетяна побігла до бабусі. Викликавши таксі, вона швидко доставила її до лікарні. Поки лікарі оглядали стареньку, Тетяна поцікавилася, чи не привозили сюди чоловіка з травмою ноги.

— Привозили. Хочете його відвідати?

— Привіт, Ілля.
— Привіт, Тетяно. Як я радий вас бачити!
— Я привезла бабусю до лікарні, і вирішила заодно навідати вас.
— Ви онука Ольги Захарівни?

Раптом до палати забігла медсестра.

— Ходімо швидше, вона вас чекає!

Тетяна встигла лише попрощатися з бабусею…

Минуло чотири місяці. Якось Таня побачила по телевізору рекламу виставки фотографа, якого вона колись врятувала. Вирішила піти.

— Добрий день, Тетяно. Я знав, що ви прийдете. Щодня чекав на вас, — сказав Ілля, зустрівши її біля входу.

За пів року вони разом вийшли з РАЦСу, тримаючись за руки.

КІНЕЦЬ.