– Поговори вже зі своєю матір’ю! Вона до нас постійно бігає! Скільки можна? І ніколи не попереджає, коли саме має прийти. А якщо я в душі миюсь чи вдома безлад? А тепер ще й з божевільною сусідкою потоваришувала! За компанію її бере.

– Що я можу зробити? — тяжко зітхнув її чоловік Коля.

– Вживай заходів! Ти розумієш, що вони не просто в гості приходять, але ще й у нашому холодильнику риються? Ходять як до себе додому і нічого не соромляться!

Олеся гадки не мала, що відбувалося з її свекрухою. Раніше була такою тактовною жінкою. У гості приходила зрідка і те лише на запрошення, слова зайвого не скаже, все у справі.

Навіть із порадами непроханими ніколи не лізла і ні про що не просила. Золото, а не свекруха!

– Я все чудово розумію. Ви молоді та у вас своє життя. Лізти в особистий простір інших людей це вкрай нетактовно. Я не така і поважаю чужі кордони людей — стверджувала свекруха і викликала в Олесі захоплення.

Проте минув час і поведінка Ганни Вадимівни різко змінилася у протилежний бік.

Почастішали пізні дзвінки та візити без запрошення. Причому, вона могла з’явитися як і рано-вранці у вихідний день, так і пізно ввечері. Проблем не виникало, бо вона жила по сусідству.

Спочатку Олеся думала, що то тимчасові труднощі. Потім переконувала себе, що треба ставитись із розумінням. А потім і зовсім психанула. Вирішила, так би мовити, висловити все чоловіку.

– Колю, скільки це ще триватиме? Твоя мама чудово розуміє, що у нас діти, і я як кінь втомлююся. З одним уроки зроби перший клас, все-таки. Інший, взагалі ще грудний і кольки мучать. Я ночами практично не сплю і під ранок абияк засинаю, а тут ще вона.

– Олесю, припини, їй просто нудно одній!

— А хіба я не права? Вона приходить без запрошення і нахабно вимагає, щоб ми її розважали!

— Ти теж така цікава! Як я можу заборонити матері приходити до нас у гості? Зрештою вона може нам допомогти. Наприклад, зі старшою посидіти, поки ти молодшою ​​займаєшся.

— Справді, у тебе немає можливості це зробити. Руки не доходять! Ти приходиш із роботи, поспіваєш у душі й спати, а мені розгрібай це все.

— Як ти не розумієш, я ж втомлююся, зрештою.

— Звичайно, ти втомлюєшся, а я з двома дітьми розважаюсь тільки так. І заодно твою матір розважати повинна. Ні, любий мій, так не піде. Нехай приходить, але не так часто, як зараз.

Олеся накинула рушник на плече і вирушила у ванну. Хоча б 30 хвилин їй хотілося побути наодинці з собою і відпочити від цієї суєти.

Найбільше Олеся терпіти не могла, коли риються в її холодильнику і постійно перевіряють, що там є смачненького.

Як тільки Ганна Вадимівна переступала поріг квартири, так одразу ж бігла на кухню і перевіряла холодильник.

— То що тут у нас? О, рулет солодкий! Чудово! А я таке не купую, бо пенсія не дозволяє. У вас із задоволенням спробую. Тим більше ти мати, що годує, і тобі солодке не можна!

— Ні, Ви тут помиляєтеся. Лікарі кажуть, що солодке ніяк не впливає на грудне вигодовування. Найголовніше, знати міру і тоді все буде добре.

– Ось ще! Ох, ці вже сучасні лікарі. Вони нічого не розуміють. Якщо їстимеш усе це, у дитини почнеться алергія. Якщо вони таку нісенітницю несуть, то ти хоча б своєю головою почни думати!

— Ганно Вадимівно, не треба так переживати, — важко зітхнула Олеся.

— А я не за тебе переживаю, а за онучку. Слухай, рулету ще багато залишається. Ти мені відріж більший шматочок і в пакет загорни. Я з собою додому заберу.

Олеся злилася на те, що відбувається, але свекрусі в її проханні відмовити не могла. А як тільки вона йшла, а чоловік повертався з роботи, вкотре починався скандал.

— Колю, твоя мати завжди голодна і треться біля нашого холодильника! Вона коли приходить, то половину продуктів забирає з собою. Причому без будь-якого дозволу!

– Я тебе почув. Склади список і я все відшкодую.
– Ти про що?

— Куплю те, що забрала моя мати. Ми наче не бідно живемо і можемо ще купити, якщо тобі так шкода.

— Ні, Колю, справа не в жадібності! А в тому, що у твоєї матері є безглузда звичка брати чужі речі без попиту. Це навіть непристойно і виховані люди так не поводяться.

Коля у відповідь лише закотив очі та вже хотів піти в іншу кімнату, щоб позбавитися цієї розмови, але Олеся його зупинила.

– Ні, я ще не договорила. Пам’ятаєш, мені в неї книга сподобалася, яку вона в комірчину прибрала?

— Пам’ятаю, що з того?
— А те, що забрати вона її так і не дозволила.

-Тому, що вона колекційна, ти про це не подумала?

— Ні, річ не в цьому. Ганна Вадимівна стверджувала, що чуже брати не можна. Навіть якщо я спитала. Тоді чому вона сама своїм порадам не слідує? Бере все. Вчора, наприклад, копчену курку забрала, з якої я якраз хотіла робити салат. Чи бачите, я годуюча мати та мені не все можна їсти. Ось тільки я сама можу розібратися зі своїм харчуванням.

Коля чудово розумів, що якщо Олеся й далі так нервуватиме, то в неї може зникнути молоко. Тому вирішив акуратно поговорити зі своєю матір’ю, коли вона вкотре прийшла до них у гості у вечірній час.

– Мамо, ти чого так пізно? Щось сталося?
– Ні, чому я не можу прийти в гості просто так?

— Мамо, але вже десята вечора і ми вкладаємося спати. Ти ж знаєш, що у нас немовля і спить по годинах.

— Так, так, я знаю. Нічого страшного, якщо на годину, ляжете пізніше. А дитину нема чого до тиші привчати, а то потім замучитеся.

Олеся сиділа в кімнаті та злилася через крики свекрухи. Скільки це ще триватиме? Це вже нестерпно!

— То що ти хотіла, мамо?
— Я тут таку кавоварку собі придивилася в Інтернеті, подивися. І ще за гарною знижкою!

– Мамо, невже це не могло почекати до завтра?

— Звісно, ​​ні. Сьогодні акція на неї закінчується! Тому давай її замовимо прямо зараз.

-Мамо, ці акції вони постійно. Черговий маркетинговий хід, на який ти ведешся.

— А ось і ні. Роби, що я тобі говорю. Інакше не піду, ти знаєш мене.

Так, з Ганною Вадимівною справді було простіше погодитися. Сперечатися собі дорожче.

Коля спробував тактовно пояснити матері, що вони їй завжди раді. Але їм не подобається, коли вона вкотре приходить без запрошення.

У результаті Олеся вирішила схитрувати та перестала відчиняти двері свекрусі.

– А ти де?
– Ми не вдома.

— Чому тоді машина у дворі?
— Тому, що ми пішли гуляти пішки.

– Коли повернеться?
– Не скоро ми далеко пішли.

Приблизно такий діалог відбувся щоразу між свекрухою та невісткою. А потім стало ще цікаво.

Ганна Вадимівна потоваришувала з однією своєю сусідкою і почала ходити в гості разом із нею. Мабуть, їй було дуже зручно брати її з собою за компанію.

— Ви чого знову галасуєте? Ганна Вадимівна, слово честі, годину вже не можу вкласти дитину.

— А я тобі казала, щоб ти не привчала спати у тиші. Тепер отримуєш.

Якоїсь миті нерви Олесі не витримали й вона вирішила провчити свекруху. Залишила доньку з подругою, а сама вирушила до неї.

— Олесю, а ти тут як?

— Та ось вирішила в гості до Вас зайти. Ну що? Чим пригощати будете? Ой, здається, у вас є ковбаса, і варення, і навіть цукерки шоколадні. Чудово! Діставайте, я буду все.

Олеся їла як не в себе, а потім ще голосно розмовляла та сміялася.

– Да что происходит? Ты как из голодного края!
– Да, просто так вкусно. Несите еще!

— Олесю, давай тише, у меня голова раскалывается!
– Эх, Анна Вадимовна, говорила я Вам не нужно привыкать к тишине.
– Ну, знаешь… Это уже переходит все границы.

– Кстати, завтра к Вам с подругой приду. Она тоже не прочь вкусно поесть. Потому что мне особенно некогда по магазинам бегать и готовить. В десять ждите и не забудьте стол накрыть.

— Да что ты себе позволяешь? Я все Коли расскажу.

Вечером, конечно, мужчина сразу начал возмущаться, что Олеся смогла себе позволить такое поведение по отношению к его матери. Но она ни о чем не жалела. По крайней мере, свекровь теперь передумала ходить к ним в гости.

КІНЕЦЬ.