Я все життя прожила в селі, біля корів, і знаєте, там звикла до іншого ритму і способу життя. Ніколи не думала, що опинюся в місті надовго, та ось, син мій Роман і його дружина Оксана запросили мене пожити в них під час свят.

Їхні діти вже дорослі, одна кімната звільнилася, і вони, мабуть, вирішили, що бабусі буде добре трохи змінити обстановку.

— Мамо, ви тільки відпочивайте, — сказала мені невістка Олена одразу після того, як я переступила поріг. — Нічого робити не треба, у нас прибирає жінка раз на тиждень, а готувати буду я.

Що ж, думаю, спробую. Я, звісно, не звикла сидіти без діла, але люди ж хотіли, щоб я відпочила. Ось тільки вже перший ранок у місті здивував мене до глибини душі.

На столі стояли чашка кави, підсушений у тостері шматочок хліба й баночка абрикосового джему. Я дивлюся на це все і думаю:

“Ну що це за їжа, люди добрі? Як це дасть енергію на цілий день?”

Але що скажеш? Оленка ж постаралася, приготувала, мабуть, як для себе. Мені було дуже незручно казати, що хочу нормального сніданку: молока теплого, горнятка кави, яєчок на сальці. Ну, знаєте, по-людськи.

Обід мене здивував не менше. Оксана поставила переді мною тарілку з якимись дивними салатними листками, зверху був шматок курячої грудки та посипана кунжутом заправка.

Вечеря теж виявилася легкою: якийсь суп-пюре й кілька твердих хлібців та варені яйця. Я довго дивилася на тарілку, а потім не витримала й запитала у Романа:

— Ромчику, а оце вона тебе весь час так годує? Як ваші діти виросли взагалі?

Роман засміявся, але в очах я побачила, що питання його трохи збентежило.

— Мамо, ну це ж нормально. Легке харчування, здорове. Ви ж самі казали, що важке їсти не дуже добре.

— Я казала, що в міру, — відповіла я. — Але ж якщо ти цілий день працюєш, то без сальця і борщу не витягнеш. Як діти ваші виросли на таких листочках?

Роман знову засміявся:

— Мамо, у нас були свої харчові традиції. Але зараз ми з Оленкою вирішили харчуватися легше. Ти не переживай, якщо хочеш щось інше, скажи.

Я мовчки кивнула, але вночі довго лежала і думала, як же мені бути. І врешті вирішила вранці встати раніше, ніж усі, і приготувати щось для себе. Так, щоб і невістку не образити, і сама щоб не ходила голодна.

Наступного ранку я тихенько прокинулася вдосвіта, знайшла сковорідку і кілька яєць у холодильнику. Ну, думаю, зараз зроблю собі яєчню, як у нас в селі, на шматочку сальця. Відрізала трохи сала, поставила його шкваритися, і тут до кухні заходить невістка.

— Мамо! — зойкнула вона, дивлячись на сковорідку. — Ви що робите?

— Та ось, яєчню, — кажу. — Бо ж треба щось поживне, не листочками ж харчуватися.

Олена розгублено дивилася на мене, а потім, трохи оговтавшись, почала пояснювати:

— У нас же витяжка слабка, запах буде по всій квартирі! І сало! Роман ж не їсть сала.

— Як це не їсть? — здивувалася я. — Він же завжди любив.

— Ну, зараз змінився, — зітхнула вона. — Мамо, ви краще скажіть, якщо хочете щось інше. Я можу вам приготувати.

— Дякую, доню, але так, як я люблю, ніхто мені не зробить, — посміхнулася я.

З того ранку ми з Оленою знайшли компроміс: раз на тиждень я готую свій “сільський” борщ і домашні страви, а в інші дні я їм те, що вона готує.

Але знаєте, я таки трохи звикла до цих їхніх салатів. І навіть почала щоранку чекати на свою каву з тостом і джемом. Та й що не кажіть, а раз на тиждень сальце і борщ — це вже не так і погано. Усім гарних свят!

Джерело