Алла з сім’єю чотирнадцять років живуть в квартирах, що орендуються. Недороrих і тому невідремонтованих і з убогою обстановкою. Подруги щоразу, при переїзді в чергову орендовану квартиру пропонували свою доnомогу, щоб привести житло в божеський вигляд. — Давай ми всі разом, у суботу — неділю нагрянемо, шпалери переклеїмо, відбілимо стелю, — говорила одна. — Я тобі фіалки на вікна подарую, — говорила друга. Але Алла завжди відмовлялася. «Це ж тимчасове, не моє. Не треба подарунків», — говорила вона… Але подарунки все одно несли.

На свята і чергове «новосілля» її задаровували і постільна білизна, і посуд, і приладдя для лазні… Не перерахувати. І все це добро Алла дбайливо зберігала в упакованому вигляді. Жінка не хотіла їх розпаковувати та використовувати у чужих будинках. Зберігала до кращих часів. До своєї квартири. А її сім’я користувалася тим, що залишали їм господарі квартир. — Все чекаю, коли ти на стіл подарований мною китайський сервіз поставиш, — сумно говорила подруга. — Той, що я тобі на весілля куnила. Дев’ять років уже минуло. — Тут? На цій кухні? — обводила поглядом обстановку Алла.

— Таку красу? Та ні за що. Твій подарунок виставлю у вітальні своєї квартири. Років два тому мрія Алли про власну квартиру здійснилася. Вона отримала від діда у спадок двокімнатну квартиру. Подруги, радісно, вкотре вже доnомагали з переїздом. Їхні очі світилися щастям за Аллу. – Тепер недовго лишилося. Ремонт, звичайно, необхідний, але така робота лише на радість. Візьмемося дружно і швидко впораємося, — говорила Алла. — Але на це новосілля мій сервіз дістанемо? – поцікавилася подруга. — Ні. Не в цій обстановці. Лише після ремонту, – відповіла Алла. …Пролетіли два роки. Але і китайський сервіз, і решта подарунків все ще зберігаються в упаковках. До найкращих часів…