Мати мого чоловіка жила у дуже поганій квартирі, всі стіни поцвіли, сирість та бруд скрізь. Тоді мій чоловік пошкодував її, він вирішив дешево продати мамине житло, докласти наші гроші і купити мамі гарну квартиру, яка потім дістанеться нашим дітям. Як тільки мама поселилася в тій квартирі, відразу почала розмову про те, щоб оформити її на свою доньку, вона вже прописала її у себе. Лише нещодавно я дізналася, що чоловік оформив всі документи на квартиру на свою маму. Я відразу зателефонувала свекрусі, сказала, що по-людські так не робиться. Але у неї вже давно була заготовлена недобра відповідь для мене
Мій чоловік чомусь постійно любить бути для всіх хорошим. Такий собі добрий та турботливий – все для всіх, причому, іноді на шкоду для своєї сім’ї.
Комусь допомогти в роботі по господарству, наприклад – на дачі – він перший, навіть якщо людина ця трохи лише йому знайома. Гроші в борг дати – да будь ласка, навіть якщо віддадуть через рік і по частинах. Він, звичайно, чоловік дуже хороший, як чоловік і батько, але ось ця його доброта інколи мене дуже засмучує.
Живемо ми з чоловіком вже 14 років, у нас двоє дітей, хлопчики, одному 12, а іншому 8 років. Квартира у нас своя, а точніше – моїх батьків. Мами моєї вже давно немає, а батько одружився з іншою жінкою і залишив мені двокімнатну квартиру. Діти ростуть, і ми завжди мріяли про розширення.
Було багато варіантів: продати цю, купити трикімнатну в новобудові, або взагалі побудувати заміський будинок. Вирішили збирати гроші спочатку, а там – як вийде, так і зробимо.
А у мого чоловіка є мама і сестра. Ця сестра – сама «нещасна» жінка в світі. Вона сама виховує дитину без чоловіка, потім вийшла заміж за якогось свого знайомого, який після розлучення залишив їй гуртожиток. Я дуже не люблю з нею спілкуватися: один негатив і ниття, що б не трапилося.
А у свекрухи було старе житло – коли їх розселять, невідомо. Так, житло було і в правду старе дуже, весь будинок цвілістю пропах, ремонт там робити марно.
Чоловік став сумувати: ну як так, мама в таких поганих умовах живе, а ми тут «розкошуємо» в двокімнатній квартирі. Може, візьмемо її до себе?
Але куди, дві кімнати всього! Тоді він запропонував купити мамі житло на наші гроші, продавши майже за безцінь її квартиру. Довго я сердилася, але розуміла – нічого тут не поробиш, бабуся ж нашим дітям, а потім, якщо що, квартира хлопчакам нашим дістанеться все одно.
Переглянули всі варіанти, знайшли найзручніший: двокімнатна невеличка квартира, зовсім маленька, але все ж затишна. Правда, не в кращому районі міста, та й ремонту потребує, але поки лише на таку у нас знайшлися гроші.
Моя безтурботність полягала в тому, що я якось не сумнівалася: все буде оформлено так, що в майбутньому ця квартира дістанеться нашим хлопчикам. Якось наївно упустила цей момент.
Але при покупці чоловік все оформив на свою матір: вона одна власниця тієї квартири. Як тільки вона стала власницею тієї квартири, відразу пішла у неї розмова про те, щоб оформити дарчу на свою дочку та внучку. Або може продати кімнату в гуртожитку доньчину і купити більшу квартиру?
Або взагалі помінятися з донькою? Або є ще якийсь варіант, щоб «нещасній доньці» життя полегшити. Тільки ось про нас навіть розмови не було, враховуючи, що це наші гроші: чоловіка і мої, накопичені з зарплат.
Тут я вже почала сваритися, сварю й досі на чоловіка, щоб поговорив з матір’ю і вона навіть й думати перестала, що що якась частка з тієї квартири дістанеться її доньці. Це наші гроші і дарча повинна бути на онуків. Але чоловік же добренький, і чути нічого не хоче, а тим паче з мамою своєю розмовляти на цю тему.
Я сама свекрухи подзвонила, аж розплакалася, а вона мені у відповідь: «Ну ви ж у великій, гарній квартирі живете, а як же бути моїй донечці?» Але ця донечка туди і копійки не вклала. Відчуваю я, що пропали наші гроші. Зовиця вже прописуватися у матері збирається разом зі своєю донькою. Невже я вже зробити нічого не зможу, щоб моїм дітям ця квартира дісталася, адже туди ми стільки своїх років вклали?