– Ця історія майже рік тому почалася, минулої зими, – розповідає 33-річна Анфіса. – Пише мені в соцмережах якась дівчина з Житомира. Привіт, мовляв, мене звуть Яна, я твоя сестра по батькові, дуже приємно! Я спочатку подумала – помилилася, з ким не буває. Прізвище у нас досить поширене, хіба мало … Закрутилася і не відповіла їй нічого. А через кілька тижнів дзвонить мені моя справжня рідна сестра Віка і повідомляє, що ця мадам і до неї стукала з тієї ж темою – мовляв, я твоя сестра по батьку, давай спілкуватися …

З Житомиром в жодної з сестер ніяких асоціацій немає. І батьки ніколи про це місто не згадувала.

– Так божевільна якась! – вирішили сестри, порадившись. Але черв’ячок сумніву, звичайно, оселився. Чому ця божевільна знайшла саме Аню та Віку? Прізвища в акаунтах у дівчат стоять різні, про те, що вони рідні сестри, не знає ніхто, крім їх реальних подруг, до числа яких Яна з Житомира аж ніяк не відноситься.

– Ми відкрили її сторінку, подивилися дату народження – вона на місяць молодша за Віку, їй теж двадцять шість. Я ще сказала сестрі – ну, тоді це точно повна нісенітниця. Щоб у тата була ще одна дочка одночасно з нашої Вікою? Ось вже дурниці!

Батьки Ані та Віки були просто-таки ідеальною сім’єю. Активні, позитивні, весь час разом, весь час з дітьми, весь час щось затівали. У періоди безгрошів’я не сумували, підтримували одне одного. Разом ходили в походи, запрошували гостей, співали пісні. Мама була відмінною і дуже хлібосольною господинею, друзі любили бувати у них.

– Шкільні подружки мені заздрили! – каже Аня. – У багатьох в сім’ях, особливо в дев’яності, творилася дурниця. А у нас завжди було дружно, весело і пахло пирогами.

Батько, здавалося, душі не чув у дружині. Жили душа в душу всі тридцять п’ять років, жодного разу сестри не чули, щоб батьки сварилися. Років десять тому Ніна Юхимівна, мати дівчат, потрапила в аварію, довго лікувалася. Чоловік тягав її на руках на третій поверх, прибігав з роботи розігріти обід, домовлявся з лікарями.

– Я і заміж-то до сих пір не вийшла, тому що до мене ніхто з чоловіків ще не ставився, як тато до мами! – ділиться Аня. – Хоча, чим далі, тим більше розумію, що такого принца, як тато, в наш час не знайду!

Віка написала передбачуваній зведеній сестрі, і та відповіла. Правильно назвала прізвище, ім’я та по батькові їх батька, пояснила, що колись її мати працювала разом з ним. Потім батько сказав, що дитина йому не потрібна і жінка поїхала до батьків до Житомира. Кілька разів писала потім, навіть фотографії пробувала надсилати. На листи батько не відповів.

Мати виростила Яну одна, за допомогою своїх батьків. Тепер бабусі з дідусем вже немає, мати теж з серйозним діагнозом, хоча бореться. Але Яну дуже лякає думка, що вона може залишитися одна на світі. Взагалі одна. Ось вона і придумала – знайти батька. До того ж з’ясувалося, що у неї і сестри є, цілих дві, і до того ж ровесниці. Це ж чудово! Можна спілкуватися і дружити!

– Я Вікі нашій відразу сказала – не думай з нею спілкуватися! – розповідає Аня. – Навіщо це? Заблокуй її, кажу, і викинь всю цю історію з голови. Ні до чого хорошого це не призведе.

Сестра зі мною погодилася. Ми цій Яні написали, що спілкуватися з нею не хочемо і знати її не хочемо. А через якийсь час сім’ю сестер потрясла новина – батьки зібралися розлучатися.

– У тата, виявляється, дитина була на боці! – зі сльозами розповідала дочкам Ніна Юхимівна. – Як я дізналася? Ця дівчинка сама до нас прийшла. Прямо додому, ага … Феді не було, я сама вдома була. Не знаю, чому я їй відкрила. У неї просто одне обличчя з нашою Вікою. Подруга каже, нехай експертизу зробить, але я не бачу сенсу … Та й Федір нічого заперечувати не став. Благає пробачити. Мовляв, один раз, двадцять шість років тому, був гріх. Але віри тепер йому ніякої. Як колись, вже не буде.

Батько лежить в лікарні у важкому стані, мати плаче вдома, а Аня неймовірно зла на так звану цю зведену сестру.

– Ні, ну яка ж погань! Навіщо вона вилізла зараз з цією інформацією? Родичів знайти захотіла? Так після того, що вона влаштувала в моїй родині, я її просто сгризти готова! Спілкуватися з нею? Так ні за що на світі, нехай навіть не думає про це!

А може, Ані потрібно звинувачувати не чужу незнайому дівчину, а свого улюбленого татуся, який нарубав дров в молодості, і навіть не подумав щось виправити в зрілості? Дитину кинув, як добре. Зробив вигляд, що третьої дочки просто не існує, хоча прекрасно знав про її існування. І Яна з Житомира цілком мала моральне право приїхати і подивитися з докором татусю в очі?

Чи все ж ні? Зруйнувала сім’ю, всі тепер нещасні. А ви що думаєте?

Фото ілюстративне з вільних джерел