Подзвонила дружина, попросила сходити до її подруги полагодити кран. Бачив я її кілька раз всього, ну крім як – «привіт», ми і не спілкувалися. Не заміжня, працює якимось директором чогось там. Полагодив кран, поставив прокладку. Сидимо п’ємо чай.

– Сергію будь моїм коханцем, – сказала мені Люба. Я трохи отетерів, від такого прохання. Мені під сорок років, їй близько тридцяти, та до того ж мене Саша звати і я не особливо хотів псувати собі життя, непотрібними для мене відносинами з дамою, яку ледь знав.

– Не хочу, – сухо вимовив я

– Чому? Невже я некрасива і тобі не подобаюся? Здивувалася Люба.

Вона і правда була ефектною жінкою з шикарною фігурою і гарними очима і все таке.

– Не хочу! Повторив я

– Повинні же бути причини, чому? Може тобі не подобаються жінки, ти хворієш, у тебе проблеми з «цим» ділом, – не вгавала Люба.

– Жінки мені подобаються, я здоровий, та й на «ці» проблеми я не скаржуся. Просто не хочу і все! -Сказав я і посміхнувся. Люба закурила.

– Не може такого бути. Мені ще ніхто не відмовляв! Тобі ясно?

– Я все одно не хочу!

– Я в цьому житті, нічого не розумію, як взагалі таке може бути?! Я тобі сама запропонувала зустрічі, а ти відмовляєшся. Може тобі, щось потрібно, ну там подарунки які або взагалі, чого ти хочеш?

– Нічого я не хочу, я одружений і щасливий! Відповів я

– Так, так не буває!

– Не вгавала Люба

– Як бачиш буває. Знайдеш собі ти чоловіка, не переживай! А мені час, я з дружиною в гості збираюся, – збрехав я і почав збиратися додому Люба залишилася в подиві, а я йшов з найпрекраснішим почуттям на землі. Я не піддався на провокацію!

Фото ілюстративне з вільних джерел