Знайшла дітей під Новий рік… Був кінець грудня. На вулиці – лютий мороз, я ледве добігла з зупинки до під’їзду. А там переді мною постала знайома картина: сусідські дітлахи в стареньких демісезонних курточках не можуть достукатися до своєї квартири. За матеріалами

– Мамочко, ми дуже замерзли, відкрий …

– Що, знову заснула, не чує?

Восьмирічна Віка важко зітхнула і кивнула. Її чотирирічний брат був весь в сльозах і схлипував.

– Ходімо до мене. Зігрієтеся, і поїсте, що-небудь знайдемо.

Дітки потягли за мною по сходах на поверх вище.

Це був вже далеко не перший раз, коли їх мати напідпиткy відправляла дітей «погуляти», щоб зайнятися особистим життям зі своїм співмешканцем в знімній однокімнатній квартирі. А закінчувалося все одним і тим же: напідпиткy парочка засипала в теплому ліжку, а діти залишалися в під’їзді.

Одного разу, мені навіть довелося залишити їх у себе ночувати, тому що достукатися ми так і не змогли. Так вранці я ще й прочухана отримала від цієї горе-матусі, що, бачте, дітей її забрала без попередження.

Настала, напевно, пора скаржитися, поки не сталося чогось страшного. Гаразд влітку, а тут зима, у дітей і одягу то немає нормального, теплого, замерзнуть ще …

Ось і в цей вечір достукатися в квартиру ми з дітьми знову не змогли, хоча Віка сказала, що бачила здалеку, коли вони з братом ще гуляли, що дядько Вова, співмешканець її матері, вийшов з під’їзду і пішов кудись. Мені це здалося дивним, але я подумала, що дівчинка могла і помилитися, раз бачила здалеку.

Мати не відкрила двері і вранці. Довелося дзвонити в поліцію, їм довелося зламати двері. Галина, мати Віки і Саші, лежала в ліжку і не рухалася, але була жива. Поліцейські викликали швидку.

Лiкар, що приїхав, діaгностував у Галини то чи iнсульт, то чи iнфаркт. Було очевидно, що щось сталося з жінкою ще вчора ввечері, але так як своєчасно медична допомога надана не була, зараз вже шансів врятувати матір дітей було дуже мало.

Жінку відвезли в лiкарню, а дітей дозволили поки залишити у мене.

– Тітко Таню, а якщо мами не стане, Ви залишите нас у себе назавжди? Я не хочу в дитячий будинок … по телевізору бачила, що дітям там дуже погано …

Віка дивилася на мене жалісливими очима, а я не знала, що їй відповісти. Мені було шкoда цих дітей, але я і сама була не дуже благополучна. Все життя я ростила свого єдиного сина одна, зітхнула тільки недавно, коли син закінчив інститут і влаштувався на роботу.

Хоч він і живе зараз в іншому місті, і утримує себе сам, але скоро, напевно, одружиться і потрібно буде допомогти йому з квартирою і майбутніми внуками.

Ось всі ці думки я висловила слідчому, який запропонував мені оформити опіку, коли приніс новину про те, що сусідки Галі більше немає.

– Тетяна Петрівна, держава допоможе Вам у цій благій справі. Ви будете отримувати пенсію по втраті годувальника на кожну дитину, та ще й допомогу на опікуваних дітей зараз не погана, впораєтеся.

Я все одно боялася, мені потрібно було порадитися з сином. У цей вечір я подзвонила йому і розповіла про те, що трапилося.

– Мам, вирішуй сама, але я б на твоєму місці погодився. Знаючи тебе, я підозрюю, що, якщо ти вчиниш інакше, то будеш потім мучити себе сумнівами, що вчинила не правильно. Неpви здадуть, збільшує ще, а мені здорова мати потрібна!

-Переконав, синку! Приїжджай тоді знайомитися з новими родичами.

Віка і Саша залишилися зі мною. Я,ніби знову повернулася в ті часи, коли мій дорослий син був ще маленьким.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.