Коли Валя виходила заміж, їй заздрив увесь курс. Щастя тривало майже рік. Згодом Кирило почав приходити опівночі і з запахом чужих парфумів. Вона обдзвонила однокурсниць та колег Кирила і з’ясувала просто дуже сумну картину: у її чоловіка роман із колегою з райкому. Вона вхопила синочка Дмитрика на руки й пішла на прийом до секретаря. Іноді дивно спостерігати такі сім’ї, шлюб яких триває багато років, здавалося б живуть у злагоді, але сварки вдома щодня.

Крізь сон Валя почула, як нарешті з’явився її Кирило. Почовгав на кухню й припав до крана. Вона згадала, що у ванній не поп’єш, бо вже тиждень чоловік не може відремонтувати кран. Валя посміхнулася. Псувати настрій своїй половині — її єдина радість упродовж останніх кількох років. Минулий їхній скандал мало не переріс у бійку — Валя спересердя кинула у вікно якісь його документи. Кирило буквально злетів сходами й на втіху сусідам ловив їх по всьому двору. Вона могла так робити, бо знала, що будь-якої миті на допомогу з кімнати вибіжить син, і Кирило винувато перепросить. Згадка про Дмитра наповнила серце гордощами. Ось у кому тепер усе її життя. На кухні почувся гуркіт. Це, певне, старий зачепив посуд. За матеріалами

— Тварюка! — крикнула Валя у темряву коридору.

Коли вона виходила заміж, їй заздрив увесь курс. Аякже, Кирило був завидним нареченим. І гарний, і працював у міськкомі комсомолу. Це ж треба було зуміти — поїхати на нудну конференцію простою делегаткою, а повернутися із Києва нареченою. Квартира, продовольчі пайки, престижні санаторії. В медовий місяць вони поїхали у Варну, а після цього з’явився Дмитрик.

Щастя тривало майже рік. Поки Валя сиділа у декреті. Читали, обнявшись, одні книжки на двох, їли з однієї тарілки. Сварилися спочатку через дрібнички. Сварки закінчувалися бурхливими солодкими примиреннями. Згодом Кирило почав приходити опівночі напідпитку і з запахом чужих парфумів. Він перестав брати її на збори, після яких бренькав телефон і хтось кидав слухавку, коли на дзвінок відповідала вона.

А Дмитрик хворів і вередував. Валі здавалося, що в її житті не буде нічого цікавішого, ніж вибір обновок для синочка. Вона обдзвонила однокурсниць та колег Кирила і з’ясувала просто дуже сумну картину: у її чоловіка роман із колегою з райкому. Що зробила б у такій ситуації далекоглядна та мудра жінка? Перетерпіла б, перечекала б і подбала б про удар у спину суперниці. А вона вхопила Дмитрика на руки й пішла на прийом до секретаря райкому. Скандал закінчився тим, що суперницю перевели до школи, а Кирила повернули у місцеву газетку.

Він тоді не пішов. З останніх сил тягнув сімейну лямку, брав роботу додому. Невже й справді кохав, а той роман нічого для нього не значив? Вони знову потягнулися одне до одного.

…Валя прислухалася до тиші у квартирі, і слабенький черв’ячок тривоги заворушився в серці. Після водопою в кухні чоловік навіть не пішов до себе у вітальню, не огризнувся на Валине прокляття. Якби син був удома, він хутенько й тихенько поклав би батька спати. Але Дмитро на стажуванні в Польщі. Валя підвелася. Світло на кухні не горіло, і вона вже хотіла повернутися в спальню, але шкірою відчула біду. І коли натрапила в темряві на вимикач, зойкнула від побаченого: Кирило лежав на підлозі з перекошеним ротом й виряченими очима. На щастя, «швидка» приїхала миттю.

Кирило заговорив через тиждень.

— Жодних стресів, затямте, якщо не хочете доглядати за немічним, — сказав лікар.

Дивно було спостерігати за цією парочкою. Наче час повернув назад. Вона варила йому бульйони й вичавлювала сік з апельсина, переказувала їхні улюблені книжки, а він лагідно гладив їй руку. Примчався з Кракова Дмитрик. Дорослий, з чужим, незнайомим запахом самостійного чоловіка. Він нiжно поглядав на батьків, а коли виходив, підморгнув батькові й кинув загадкову фразу:

— А ти молоток, тату, вчасно надумав захворіти.

— Про що це він? — здивувалася Валя, коли за сином зачинилися двері.

— Про нас. Він радий бачити нас такими. Вимкни лампу, — попросив Кирило, — і полеж зі мною.

Валя клацнула вимикачем і прилягла на вузьке лікарняне ліжко. У вікно увірвалося зоряне небо. Те саме, з їхньої далекої юності, лагідне й прозоре, повне обіцянок, музики й палких поцілунків.

…Уранці, вислизнувши із палaти і пробігши повз сонну медсестру, Валя наштовхнулася в коридорі на літню жінку років шістдесяти. Червоні очі, заплакане бліде обличчя, скривлений від ридань рот. Вона впізнала подругу по нещастю, з якою познайомилася того дня, коли Кирила привезла до лікарні «швидка».

— Мого не стало, навіть прийти до себе не встиг, — поскаржилася жінка. — А ваш?

— А мій виборсався, — винувато відповіла Валя. І, наче виправдовуючись, додала:

— Він молодший.

— Річ не в цьому. Просто ви його любили. А я свого мучила…

Фото ілюстративне, з вільних джерел.