Весілля ми зіграли скромне, свекруха сказала, щоб збирали гроші. Потім Ольга Сергіївна повідомила нам, що житимемо ми у неї. З перших днів вона почала висловлювати мені свої претензії. Причіпки були безпідставними. Вона, наприклад, говорила, що я неправильно заправляю ковдру, хоча я взагалі не розумію, як можна робити це неправильно? Але найгірше мене чекало попереду, коли я народила дитя.

Мене звати Анастасія. Я хочу розповісти історію свого шлюбу і відносин з мамою чоловіка. Думаю, багато жінок мене зрозуміють. Я, звичайно, не єдина, хто з цим стикався, але що робити далі? Дуже сумно і багато обpази всередині, хочеться просто виговоритися. За матеріалами

З моїм майбутнім чоловіком Костянтином ми познайомилися на роботі. Зустрічалися пів року, потім вирішили одружитися. Весілля відзначили, м’яко кажучи, без надмірностей, хоча гроші у нас на той момент були.

Але мама чоловіка, Ольга Сергіївна, сказала, що треба збирати на квартиру. Я була згодна з усім, по-перше, тому що мені хотілося просто бути поряд з коханою людиною, а по-друге, до його мами я ставилася шанобливо і прислухалася до її думки.

Я переїхала жити до чоловіка і його мами. З перших днів вона почала висловлювати мені свої претензії. Причіпки були безпідставними. Вона, наприклад, говорила, що я неправильно заправляю ковдру в підодіяльник, хоча я взагалі не розумію, як можна робити це неправильно?

Я намагалася згладити конфлікти, так як знала, що чоловікові це буде неприємно. І крім того, бачила, як трепетно ​​він до неї ставиться. Будучи людиною трохи наївною, я сподівалася, що Ольга Сергіївна звикне до мене, тому що її син мене вибрав і він хоче зі мною бути.

Я прикладала зусилля, щоб завоювати її прихильність. Робила хороші подарунки, водила її в поліклініку, щоб їй було не нудно одній, цікавилася її здоpов’ям. Загалом, вела себе зразково-показово. Будь-яка нормальна свекруха вважала б мене «золотою» дівчиною.

Костянтин – людина добра і може бути уважним, але мати має на нього занадто великий вплив. Серйозні проблеми почалися, коли я народила дитину. До цього все ще було більш-менш терпимо.

З лікарні мене довго не виписували. Потім, коли ми повернулися додому, дитина погано спала і плакала цілими ночами.

І в якийсь момент Ольга Сергіївна сказала, що її «синочок» не висипається, тому мені на час потрібно орендувати квартиру і переїхати туди з дитиною. Костя не погодився, звичайно, але і протистояти мамі теж не став, просто м’яко пішов від розмови.

На цьому проблеми не скінчилися. Через місяць син сильно захворів, температура 40. Швидка приїжджала кілька разів. Лікар запропонував їхати в лікарню. Я телефонувала чоловіку, радилася, чекала, коли той прийде з роботи, щоб прийняти рішення. До вечора температура у дитини спала, але мені все одно було страшно, тому що, коли немовля так сильно хворіє, – це дуже небезпечно.

Коли синові стало краще, я заснула, а прокинувшись через пів години, почула, як прийшов з роботи чоловік і спілкується зі своєю мамою. Вони говорили про те, як Костя провів день, про самопочуття його мами. Про дитину в тій розмові не було ні слова.

Це був перший раз, коли я по-справжньому розлютилася. Раніше я намагалася задобрювати Ольгу Сергіївну, не турбувати чоловіка, але у мене накопичилася стільки обpази і розчарування від цього так званого сімейного життя, що я не витримала.

Зібрала дитину, викликала таксі і поїхала до своїх батьків. Чоловік потім телефонував, пропонував повернутися, говорив, що вони з мамою нудьгують. Але мені вже не хотілося жити разом. Я зрозуміла, що він прив’язаний до своєї матері на смерть.

Не хочу жити з людиною, яка буде цінувати нас з дитиною так само як і свою маму, але дуже переживаю, як виростити одній з сина чоловіка. Не хотілося б, що б він став таким же, як мій чоловік. Це перше, що мене турбує.

Друге – це те, що до чоловіка я небайдужа досі. Я злюся на нього, але він мені небайдужий. У Кості є хороші якості, він і добрий, і веселий, і з хорошим почуттям гумору.

Коли ми не жили разом, у нас взагалі не було проблем. Більш того, навіть коли стали жити разом, він починав вести себе дивно, тільки коли поруч була мати. Варто було їй послабити хватку, і він знову ставав нормальним.

Мої батьки радять не приймати радикальних рішень, подумати і налагодити відносини з чоловіком. Але у нас, до речі, ще залишається актуальне питання: де ми будемо жити? У матері чоловіка я жити не зможу, так я і впевнена, що вона цього не хоче, тільки вдає, що чекає нашого возз’єднання.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.