Для кого будинок…  Коли я чекала дитину, моя свекруха видала геніальну думку: треба побудувати будинок, щоб дитині було де дихати свіжим повітрям. Будівництво триває досі, син уже третій рік ходить в садок, тата нашого ми не бачимо: весь свій вільний час він проводить на будівництві. За матеріалами

«Маленький будиночок» чомусь перетворився в царські хороми. А якщо врахувати, що будинок будується за наші з чоловіком кошти, то я вважаю що свекруха, м’яко кажучи, зовсім знахабніла.

– Адже це вам треба, а не мені. Ви і платіть. Чи я повинна вам будинок будувати за свої гроші? – посміхається мати чоловіка мені в обличчя.

Власник землі – свекруха, власник будинку, що будується – свекруха. В якому місці там щось наше з чоловіком?

Свою зарплату я не даю принципово. Ми живемо на знімній квартирі, не можемо взяти іпотеку через цей дурнуватий будинок. Зате у свекрухи буде дім.

Мало того, нас ще й шантажують постійно цією недобудовою:

– Звозіть мене в магазин. Як не можете? Я вам будинок будую, а ви не можете? Не бачити вам цього будинку, як своїх вух!

І чоловік, як миленький, мчить до матусі і виконує все, що вона від нього хоче. А в тому, що ми будинок не побачимо – це я і без свекрухи знаю. Було вже таке.

Знайомі у свекрухи машину продавали хорошу і недорого.

– Купуйте! Ну і що, що у вас є машина! Дружина потім на права вивчиться і буде їздити, а поки я нею покористуюся.

Машина була куплена, права отримані, я досі ходжу пішки, а свекруха їздить на машині, за яку ми з чоловіком платимо податки.

– Адже це ваша машина! Що, я за неї платити повинна? – заявляла свекруха.

І це ще не верх нахабства: вона намагалася змусити нас оплачувати бензин, на якому їздить наша з чоловіком машина! Але там навіть чоловік зрозумів недолугість цієї вимоги, і послав маманю куди подалі.

Днями свекруха заявилася до нас додому з додатком до кошторису: дорогі шпалери, ламінат і плитка.

– Ось, я вибрала для ремонту. Гроші з вас – адже будинок ваш!

Я скипіла. Я кричала, як ненормальна, що пішла вона і зі своїм будинком, і зі своїм ремонтом. Що вона дістала тягнути з нас гроші, яких у нас і так толком немає. Що я і так весь декрет, завдяки їй, провела одна з дитиною. Я виставила їй зустрічний рахунок: за роботу мого чоловіка, його час і нерви.

Я поставила свекруху перед фактом: або вона переписує будинок на чоловіка, або не побачить більше ні копійки.

– Так і знала, що ти – жадібна! Не буду я нічого ні на кого переписувати. Щоб ти обібрала потім мого сина? – свекруха сміялася мені в обличчя.

– Значить мій чоловік більше не їздитиме і будувати ваш палац. Я все сказала! – я вказала свекрусі на двері.

Чоловік покрутив пальцем біля скроні і прошепотів:

– Ти з глузду з’їхала? Вона б потім все переоформила, а ти все зіпсувала! Не вирішуй за мене нічого! Я добудую цей будинок і ми переїдемо туди жити!

Ні, не переїдемо. Як тільки будинок буде добудований – чоловікові дадуть стусана, а новосілля відзначатиме свекруха. Невже він цього не розуміє?

Чоловік втік наздоганяти свою маму і просити за мене пробачення. Додому того вечора він не повернувся.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.