Людмила з Іваном прожили майже 30 років разом. Виховали трьох дітей, побудували хоч невеликий, але свій будиночок і їздили на старенькій легковій машині. Коли чоловіка не стало і дружина з дітьми пішли до нотаріуса, який озвучив їм заповіт, вони сиділи ошелешені.

Людмила все життя працювала вчителем в школі, а чоловік був водієм автобуса. Сім’я ніколи не була багатою, але вони не скаржилися. І навіть раз в декілька років їздили на відпочинок на море, нехай і не за кордон, але все одно теж відпочинок. Всі дорогі покупки були обдумані заздалегідь і гроші на них накопичувалися не один місяць, а іноді і рік. За матеріалами

Івана не стало після тривалої хвороби. Дружина з дітьми важко перенесла втрату і дзвінок нотаріуса про заповіт був як «сніг на голову». Сім’я навіть і не знала, що батько написав його. У тексті заповіту говорити про комірку в банку на його ім’я, в якій було все, що він зміг їм зібрати на майбутнє.

На наступний день Людмила з дітьми відправилася в банк. В комірці виявилася велика сума грошей і записка.

«Це вам, мої дорогі! Це все я накопичив за останні двадцять років. Я хочу щоб ви не потребували ні з чим хоч якийсь час коли мене не стане! »

Людмила була, звичайно, рада такому подарунку в настільки важкий для них час. Хоча маленька частка образи на чоловіка залишилася, що він приховував щось від неї, коли їм сильно було потрібні гроші. Але вона дуже сильно його любила і була йому вдячна за турботу.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.