– Допомагати мамі у старості я не збираюся. Догляд за літніми батьками – це непросто. Занадто велика відповідальність! Можливо пару раз на місяць заїхати і привезти сумку продуктів я зможу. Але впрягатися щодня я не буду. Нехай сама!

– Дочка мені так і заявила – мовляв, ото не будеш мені допомагати з дитиною, на мою допомогу в старості можеш теж не розраховувати! – розповідає пенсіонерка Марія Михайлівна. – Ось так! А нічого, що я не зобов’язана? Виростила, вивчила, на ноги поставила! Більше нікому нічого не винна! А «заробляти» допомогу в старості – це взагалі за гранню! За матеріалами

Марія Михайлівна серйозно ображена на дочку – треба ж було таке заявити матері, як язик тільки повернувся!

– І не потрібно мені допомагатимуть! – сердиться Марія Михайлівна. – Обійдусь без її допомоги! Буде мені ще умови ставити!

Юлі трохи за тридцять. У них з чоловіком півторарічна дитина і кредит. Юля в декреті, і грошей зараз їм рішуче не вистачає, ледь зводять кінці з кінцями. Фірма, в якій працює Юлин чоловік, по всій видимості, повільно і сумно йде на дно.

Прибрали всі бонуси, премії, стимулюючі виплати, посадили людей на оклад. Ходять розмови про те, що і на чотириденний тиждень переведуть – природно, з пониженням зарплати.

Чоловік Юлі, як і більшість його колег, почав пошуки нової роботи, але поки без результату. Нижче певного порогу із зарплати вони дозволити собі опуститися не можуть.

Все йде до того, що треба Юлі виходити на роботу. Там з радістю чекають її назад, це великий плюс.

В їх компанії зараз стартують одразу кілька нових проектів, і якщо Юля вийде в найближчі пару тижнів, вона з самого початку зможе увійти в робочі групи і у неї буде відмінний оклад на найближчі пару років, з перспективою кар’єрного росту.

Якщо ж зараз не вийти в офіс, а досидіти декрет до кінця, ну або залишитися вдома хоча б до двох років дитини – не факт, що потім буде така «зручна» ситуація для старту у велике життя.

Загалом, Юля зібралася виходити до офісу і звернулася до матері з питанням, чи не зможе вона сидіти з дитиною.

Треба сказати, що Марія Михайлівна до цього частенько виручала дочку, залишалася з онуком. Відпускала то в поліклініку, то в магазин, то зустрітися з подружкою. Минулого місяця і зовсім брала онука до себе з ночівлею – Юля з чоловіком їздили на весілля.

Впоралася прекрасно, хоча в глибині душі хвилювалася чи не найбільше дочки.

– І навіщо ти погодилася? – лаяла її подруга-сусідка. – Така відповідальність! Я ось своїм одразу сказала – років до трьох залишатися з онукою не буду зовсім. Це ваша дитина. Ось буде постарше – там вже можна.

– Ну як же, – зітхала Марія Михайлівна. – Вони не так часто і просять. Онук же. Треба допомагати.

Але одна справа допомогти пару раз на місяць, а інше – впрягтись «на постоянку». Марія Михайлівна сказала дочці, що кожен день по десять годин сидіти з онуком, мабуть, не зможе. Занадто це непросто. Виручити дочку на випадок форс-мажору вона не відмовляється, пару раз на місяць посидить завжди. Але не кожен день.

Загалом, Марія Михайлівна відмовилася, чого Юля, здається, зовсім не очікувала. І з гаряча заявила матері – якщо не будеш сидіти з онуком, і від мене, мовляв, допомоги не чекай. Посварилися, образилися один на одного, не розмовляють.

Юля зараз шукає няню. Все більш-менш адекватні заламують таку ціну за повний десятигодинний робочий день з маленькою дитиною, що Юлі доведеться віддавати за нагляд дві третини своєї зарплати. Та й адеквантих і вільних ще знайти треба. Такі вже, як правило, працевлаштовані. А часу на розкачку особливо немає.

– Гаразд, викрутимось! – каже Юля. – Обійдемося без бабусі. Не хоче – не треба, нехай сидить вдома біля телевізора. Ну, буду зарплату віддавати няні на перших порах, ну і що? Потім якось владнається це питання. Син в садочок піде, зарплата збільшиться, чоловік, може, високооплачувану роботу знайде. А бабуся ще попросить допомоги!

– І що, не будеш допомагати?

– А чому я повинна буду себе обмежувати? – з сарказмом у голосі перепитує Юля. – Догляд за літніми батьками – це непросто. Занадто велика відповідальність! Може бути, пару раз на місяць заїхати і привезти сумку продуктів я зможу. Але впрягатися «на постоянку» – звільніть. Нехай сама!

А ви в таких ситуаціях на чиєму боці?

Як вважаєте, батьки, які не сиділи з онуками, можуть розраховувати на допомогу в старості?

Фото ілюстративне, з вільних джерел.