Ну і невістка…   – Це ж неможливо так! У тій комірчині, де вони з сином жили, навіть цвіль на стінах була, – розповідає шістдесятирічна Анастасія Володимирівна, – я, коли їх відвідувала, не могла дивитися, коли бачила, в яких умовах живе мій трирічний онук … За матеріалами

Єдиний син Анастасії Володимирівни, Анатолій одружився відразу після інституту. Вибір його впав на дівчину з небагатої сім’ї – Галину. Ох і пишне весілля вони зіграли …

Тамада, купа гостей, жива музика. Навіть співака якогось запросили. А за все це Анастасія Володимирівна платила, між іншим, зі своїх заощаджень: «Для Толика не шкода, аби в шлюбі щасливий був мій хлопчик!»

Весілля відгриміло та почалися звичайні будні. Анатолію треба було влаштовуватися на роботу. Невістка весь час його смикала: «Давай вже йди куди-небудь, з’їдемо від свекрухи, а то тут мені не комфортно жити з нею під одним дахом».

Сама вона, не мудруючи, швидко знайшла вакантне місце лаборанта в рідному інституті – сидиш півдня з пробірочкою, показуєш хімічні розчини студентам, потім все це прибираєш і додому можна крокувати. Зарплата в 3 тисячі її, як виявилося, цілком влаштовувала – головне ж не напружуватися …

Анатолій, помотавшись по співбесідах, швидко зметикував, що навіть з інженерною спеціальністю без досвіду роботи, на хорошу посаду ніяк не потрапити.

Влаштувавшись помічником інженера на якомусь заводі, і побувши там пів року, він кинув цю роботу: «Дістало вже! Всі ці технічні акти оформляти, підписи збирати, коли все на мене звалюють! Не хочу я цієї клопітної тяганини!».

І побувши без роботи кілька місяців, знайшов роботу продавця консультанта побутової техніки поруч з будинком в мережевому магазині. Як же там йому наобіцяли золоті гори на співбесіді, мовляв, будете працювати добре, то і по двадцять тисяч на місяць виходити буде!

Ох і загорілися тоді очі у хлопця. Але швидко згасли – насправді ж ледь до 8 дотягувало. Так він там і залишився …

Час минав – сім’я винаймала невелику однокімнатну квартиру.

Але одного прекрасного дня Галина обрадувала Анатолія, який щойно повернувся з роботи: «Мене в останні дні нудило, ось взяла тeстик перевірити – виявляється, я в очікуванні». Толік тоді спочатку зрадів, а потім задумався: «Як на наші копійки з дитиною жити? ..».

Питання треба було вирішувати і замість ідеї знайти роботу з зарплатою більше, наївна пара зробила так, як їм простіше – з’їхали з цієї однокімнатної квартири в ще меншу знімну кімнату в сусідньому будинку, габарити там невеликі і подекуди на стінах навіть пліснява була, але ціна за оренду нижча.

Господиня квартири, в якій вони зняли кімнату, тоді з подивом подивилася на живіт Галини: «У тісноті та не в образі, це про вас?». Так і народили хлопчика, і там почали жити з ним в чотирьох стінах:

– Як тут тісно! – скаржилася молода дружина Анатолія.

– Нічого, ти ж зараз не працюєш, – заспокоював він дружину, – вдома сидіти не так важко …

Коли Анастасія Володимирівна дізналася, в яких умовах вони зараз живуть. Відразу почала їздити до сина частіше – то одяг дитині привезе, то продуктів.

Заходячи в їхню кімнату, вона дивилася на обдерті шпалери і цвіль під стелею, морщила очі і говорила: «Кидайте ви цю затію, давайте до мене жити – одна ж кімната вільна стоїть.

Навіщо так себе мучити і дитину?!». Але невістка була непохитна: «Зі свекрухою жити – себе не поважати. Краще так будемо, ніж в чужій квартирі». Та й так вони в чужій квартирі жили …

Коли жінка – господиня знімної кімнати почала їм пред’являти, що, мовляв, Галина зламала дорогу пральну машинку, то Галина стала замислюватися, що робити далі:

– З’їжджати зараз кудись – собі дорожче буде, – втішала сама себе Галина, – може, і правда до мами твоєї поїдемо?

– Ну давай, – сказав Анатолій, дістаючи мобільний телефон, – зараз я їй подзвоню, пораджуся …

Так і переїхали вони до Анастасії Володимирівни. Спочатку Галина ніби як навіть зраділа: «Кімната просторіша тут, чиста. Хоча, як виходжу в ванну або кухню, не відчуваю себе вдома».

Толик тільки знизував плечима. Всім дружина була незадоволена – не подобався їй, бачте, запах коли Анастасія Володимирівна клопотала на кухні, коли свекруха додому приходила з прогулянки, невістка відразу напружувалася: «Чого вона прийшла так рано, зараз знову не вийти нікуди – не хочу перетинатися з нею».

Кілька разів Галина дивилася на тремтячі руки Анастасії Володимирівни, коли вони обідали за столом, і уїдливо, не соромлячись, помічала: «Чого це ви так трясетеся? Може вам доглядальницю пора наймати?». Але Анастасія Володимирівна лише спокійно відповідала невістці: «Це від старості, від неpвів все – раніше такого не було».

Анастасія Володимирівна теж не скажеш, що була в захваті від невістки. Але заради сина готова була терпіти майже все. Тільки один випадок її вивів з себе. Наготувала вона пирогів на своє день народження – стала пригощати їх усіх.

А від невістки мало того, що подарунка не було ніякого. Так ті пироги, що занесла їй в кімнату (обідали вони з чоловіком і дитиною, як правило, в своїй кімнаті), на наступний ранок Анастасія Володимирівна виявила їх у чорному пакеті в сміттєвому відрі.

Мати Анастасії Володимирівни завжди вчила свою дочку: «Хліб поважай, не викидай ніколи – якщо псуватися почав, краще віддай птахам на вулиці!».

А побачивши їжу в смітнику, свекруха відразу пішла запитати невістку, на що та їй спокійно сказала: «Мені не подобається як ви печете, краще б піцу замовили. Ось і викинула цю вашу стрепню в смітник, вже вибачте …».

Анастасія Володимирівна після такого приниження тоді вже розлютилася: «Галя, не подобається зі мною жити – з’їжджай тоді з сином, онука можеш тут залишити – я подбаю! Пригріла вас на свою голову!

Давно помітила, що я тобі не подобаюся, ну так хліб в цьому не винен – ​​могла б мені сказати, я б подруг своїх пригостила». Невістка насупилась і голосно вимовила: «Ну і з’їдемо!».

Знову вони з’їхали на знімну кімнату, а онука залишили на піклування бабусі. Жили так три місяці – знову і з грошима не заладилося – Анатолій поміняв посаду і прогадав, і новий орендодавець виявився дуже прискіпливий.

Галя після чергових таких причіпок з брудним передпокоєм, мовляв, вона забруднила, розплакалася і заявила Толику: «Набери маму, я вибачусь за свою поведінку. Сил моїх тут немає жити. Може вона прийме. А там підзбираємо грошей – подивимося, що робити …».

Пустила їх до себе Анастасія Володимирівна, незважаючи на образу. Живуть у неї, поки-що. Ніби як невістка ставлення до неї поміняла – піклується, запитує, як справи. Мабуть життя навчило її, що якщо тебе пустили пожити, не можна так ставитися до доброї людини і корчити з себе самостійну, коли не вартий і гроша …

Фото ілюстративне, з вільних джерел.