– І чоловік мені вчора заявляє: мовляв, виходу іншого немає, доведеться, мабуть, продавати однокімнатку нашу, щоб розплатитися з боргами! – розповідає тридцятирічна Маргарита. – А нічого, що це одиничка – моя особиста, дошлюбне? Я її продавати не збираюся! Тим більше, за ЙОГО борги! З якого дива? Хіба у шлюбі все повинно бути спільне?

… У шлюбі Маргарита вже 8 років. У них з чоловіком двоє дітей, дівчинка і хлопчик. Маргарита не працює практично з дня весілля – сидить вдома, займається вихованням дітей і організацією побуту.

Правда, невелику лепту в сімейний бюджет вона вносить: здає свою однокімнатну квартиру. Нерухомість приносить не бозна-які гроші, але за доходом Маргарита особливо не женеться. Це ніколи не було її проблемою.

– У нас в родині завжди гроші заробляв чоловік, – розповідає Маргарита.

У чоловіка свій бізнес, і до недавнього часу справи йшли непогано.

Надзвичайного не було, але жили непогано. Розширили житлоплощу, купили трикімнатну квартиру, замість чоловікової дошлюбної двушки, в якій починали сімейне життя. На море їздили, звозили дітей і в Європу, і в Азію, показали світ. Одягалися, взувалися, радували подарунками батьків – в загальному, особливо не економили.

Але останні півтора-два роки бізнес, на жаль, став чахнути. Спочатку поступово і начебто непомітно, але останні півроку вже навіть далекої від справ Маргариті ясно видно, що корабель іде на дно. Маргарита ще на початку літа вмовляла чоловіка закрити всі і не мучитися, але чоловік не погоджувався ні в яку.

– Закрити бізнес – і чим тоді займатися? Йти працювати «на дядю»? Ну вже немає! – заявив чоловік.

Робота «на дядю» завжди представлялася йому гірше каторги.

До Нового року чоловік ще тримався, у вересні провів акцію немислимою щедрості, привернув клієнтів надзвичайно дешевими, в порівнянні з конкурентами, послугами. Люди на кшталт до нього пішли, заплатили гроші, за допомогою яких навіть вдалося залатати найтерміновіші діри.

На якийсь час здалося, що вирулює. Час минув, і треба знову платити зарплати, оренду, а найголовніше, виконувати зобов’язання перед клієнтами. Або повертати гроші. А грошей більше немає.

Продавати в бізнесі нічого, приміщення взято в оренду, обстановка проблеми не вирішить.

– Схоже, це кінець, – засмучено заявив чоловік Маргариті. – Власники приміщення виселяють нас за борги, клієнти готують колективний позов до суду. Мабуть, настав час продавати однушку, щоб розрахуватися з боргами…

Найдивовижніше, чоловік Маргарити навіть думки не припускає, що однокімнатна квартира належить дружині, а вона може і відмовитися від продажу.

– Я не хочу нічого продавати! – сердиться Маргарита. – Я йому говорила, що так буде, попереджала! Я знала все це ще влітку. Треба було закривати всі тоді і йти нормально працювати. Так, в офіс, на дядька, ну і що? Вся країна так працює! Але він і слухати про це не хотів…

Як вважаєте, має Маргарита моральне право відмовитися зараз продавати свою квартиру, щоб вирішити «проблеми чоловіка»?

Он-то, мабуть, коли добре заробляв, ресурси на твоє-моє не ділив, все ніс у родину. Маргарита не працювала тринадцять років, при цьому копійки не вважала, їздила по морях і країнам, ростила дітей і не турбувалася про завтрашній день.

Тепер, коли у чоловіка настала чорна смуга, непогано було б і допомогти. І не тільки добрим словом. Благо, можливість є…

Або ну його, горе-бізнесмена, нехай вибирається тепер сам, як знає, адже йому говорили? На дядю він не хотів працювати, бач ти. Ну і нехай тепер як знає.

Розлучитися з ним швидше, та й по всьому. Маргариті потрібно думати про дітей, їх адже ще ростити і виховувати. А не мужика виручати, продаючи дошлюбну власність.

Фото – ілюстративне.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

Джерело