Олександр Дмитрович, мій начальник, ставився до мене по-особливому. Він казав, щоб я йому телефонувала в будь-який час, коли захочу почути його голос. Пізно ввечері я його набрала. Ми пішли в кафе. Якось само собою вийшло, що потім я залишилася у нього. Наступного ранку ми поснідали, а потім він привіз мене додому. Того дня я дізналася, що у нього є сім’я, але на роботі ніхто про це не знав. В моєму житті зараз відбувається щось не зрозуміле, навіть не знаю з чого почати, але спробую коротко і все  по черзі.

Я заплуталася в своїй життєвій ситуації і потребую вашої допомоги. Мені двадцять один рік. Звуть Маша. Я вже рік працюю в одній організації. Приблизно півроку тому почалося моє божевілля. Тоді до нас на роботу прийшов молодий хлопець. Він став моїм начальником. Спочатку я не звертала на нього уваги, тому що мені подобався минулий керівник. Але тільки як людина, не подумайте нічого. За матеріалами

Олександр Дмитрович (так звуть нового начальника) часто чіплявся до мене по дрібницях. То я звіт погано підготувала, то не залишилася після роботи, то ще що-небудь. У мене було враження, що він спеціально до мене чіпляється, щоб вивести з рівноваги. Я його просто терпіти не могла.

Пізніше все увійшло в свою колію. Ми спрацювалися і почали нормально спілкуватися. Я навіть отримала підвищення. Олександр Дмитрович приводив мене в приклад колегам і частенько хвалив на зборах. Пізніше я зрозуміла, що він якось по-особливому на мене дивиться. Він став говорити мені компліменти, запрошувати разом пообідати. А у мене є молодий чоловік і у нас все було добре. Ми рідко бачилися, бо він живе в іншому місті. Через пару місяців я планувала переїхати до нього.

Одного разу я обмовилася Олександру Дмитровичу, що незабаром планую звільнятися. Він образився на мене і сказав, що це некрасиво по відношенню до нього. Він звик до мене і йому вже подобалося зі мною працювати. І раз по раз він нагадував мені про це.

Одного разу в мій вихідний мені зателефонувала колега і сказала, що Олександр Дмитрович звільняється. Мене це дуже засмутило. Я відправила йому повідомлення. У ньому я написала, що шкодую про його звільнення. Він відповів вдячністю. Коли він працював останній день, я ходила сама не своя. Олександр Дмитрович підійшов до мене і сказав, що все буде нормально. Навіть обійняв мене. А ще він сказав, що я в будь-який момент можу зателефонувати йому, якщо захочу.

Десь через пару тижнів я згадала про ці слова і вирішила набрати колишнього начальника. Чомусь в той момент я дуже сумувала за ним. Коли ми працювали разом, я відчувала себе дуже комфортно і спокійно. Мені не вистачало цих відчуттів. Коли він підняв трубку, я поцікавилася, як у нього справи. А далі розмова пішла сам собою. Було зрозуміло, що Олександр Дмитрович радий мене чути. Він покликав мене ввечері прогулятися. Я погодилась.

Ми пройшлися по парку, потім зайшли повечеряти в кафе. Багато розмовляли, сміялися, згадували минулі часи. Якось само собою вийшло, що потім я залишилася у нього. Наступного ранку ми поснідали, а потім він привіз мене додому. Я вже пристойно спізнювалася на роботу до того моменту.

Після цього випадку він не дзвонив кілька днів. Одного разу після роботи я залізла в інтернет на свою сторінку в соціальній мережі. Ввела в рядок пошуку його дані. І знайшла. На його сторінці були фотографії з його родиною. Виявилося, що він одружений і у нього є син. Я дуже здивувалася, тому що всі співробітники були впевнені, що він неодружений. Та й в квартирі у нього не було жіночих і дитячих речей.

В засмучених почуттях я написала йому повідомлення. Він нічого не відповів. Уже місяць я нічого не знаю про нього. Я сумую за ним. Але, якщо він не виходить на зв’язок, значить, я йому не потрібна. Та й хлопець у мене є. А почуття до Олександра Дмитровича не проходять. Скоро він буде відзначати день народження. В голову закрадаються думки привітати його. Але я не знаю, чи потрібно це робити.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.