ВАСИЛЬ, ГУЧНО ГРЮКНУВШИ ДВЕРИМА, ПІШОВ З ХАТИ. ПІШОВ НАЗАВЖДИ. БО НЕ СИЛА БУЛО ЖИТИ З НЕЮ, ЙОГО ДРУЖИНОЮ. ШКОДУВАВ ТІЛЬКИ ДВОХ СИНІВ. ВЖЕ РОКІВ ЗО ТРИ НЕ ЛАДИЛОСЬ В ЙОГО СІМ’Ї. ДРУЖИНА МАРИНА СТАЛА НЕЗАДОВОЛЕНА ЙОГО ЗАРОБІТКАМИ, ПОВЕДІНКОЮ І НАВІТЬ ЙОГО ПРИСУТНІСТЮ. ВАСИЛЬ ІНКОЛИ ДУМАВ, ЩО ВОНА ЗУСТРІЛА КОГОСЬ ІНШОГО, АЛЕ З ЧАСОМ ПЕРЕКОНАВСЯ, ЩО НЕ В ЦЬОМУ ПРИЧИНА: НЕ МАЛА ВОНА НІКОГО. ПРИЧИНА БУЛА ІНШОЮ
В житті дуже важливо цінувати рідних нам людей, які завжди поряд, завжди готові нам допомогти, вислухати, зігріти своїм теплом. Щоб не було занадто пізно, щоб не шкодувати потім.
Василь, гучно грюкнувши дверима, пішов з хати. Пішов назавжди. Бо не сила було жити з нею, його дружиною. Шкодував тільки двох синів. За матеріалами
Блукав вечірніми вулицями, перебираючи прожите за десять років спільне життя. Вже років зо три не ладилось в його сім’ї. Дружина Марина стала незадоволена його заробітками, поведінкою і навіть його присутністю.
Василь інколи думав, що вона зустріла когось іншого, але з часом переконався, що не в цьому причина: не мала вона нікого. Єдиною причиною була велика жадоба до грошей. Скільки б він не заробляв, а приносив добрі гроші, для неї все було мало.
А які вони були колись щасливі, отримавши свою маленьку кімнатку в гуртожитку! Нарешті вони самі!
Нікому вони не заважають і ніхто їм, бо жили досі в тісній квартирі Василевих батьків. Купили найнеобхідніше, обставили скромними меблями. Пригадав, що саме ці три роки, прожиті в гуртожитку, залишились в його пам’яті найкращими роками їх сімейного життя. Бо тут народився старший син Ваня, тут його хрестили, тут же його купали, тут же його й “обмивали” всім третім поверхом.
Через два роки одержав Василь малосімейку. Яка це була радість! Усе своє: і кухонька, хоч і маленька, і туалет, і ванна, і кімната. Обставили новими меблями і жили радіючи. А через рік — знову хлопчик, викапаний тато. Василь подав заяву на розширення. І невдовзі перед новим роком — новосілля в трикімнатній просторій квартирі.
Василь був на хорошому рахунку на роботі. Його як кваліфікованого інженера-будівельника перевели на більш оплачувану посаду. З’явились дорогі меблі, купувався модний одяг.
Грішми, звичайно, керувала Марина. Дивись, то шубу дорогу купила, то костюм новий є, то ще щось, і до кінця місяця не вистачало. Пиляла Василя:
— Подивись, он Свєткін Олег скільки заробляє і в неї на все вистачає. А ти приносиш стільки, що й на хліб немає. А Женька, наша економістка, щовечора ходить з чоловіком у ресторан. А от скажи, коли ти зі мною був у ресторані? — сипала словами-прикладами Марина. — Коли я вже зможу поїхати на відпочинок за кордон, як-от Віра Іванівна, моя начальниця?
Василь, щоб якось заспокоїти свою розгнівану половину, пояснював, що не все зразу, дасть Бог і вони поїдуть відпочивати, от трішки підзароблять грошей, та треба й економити, а не купляти щомісяця новий одяг.
— На чому ж економити? Ти бачив, як ходять мої колеги на роботі, який у них одяг? — не вгамовувалась Марина.
Вже декілька років і майже щоденно звучали фрази: нездара, навіщо такий сім’янин, краще без нього, тебе тільки годуй…
Як Василь втомився від цього, йому не хотілося йти додому вислуховувати одне й те ж. Сини ставали на захист батька, вмовляли маму, щоб не сварилась, не виганяла, не дорікала, що годує його, бо ж він заробляє.
Після чергової великої сварки його терпець урвався. Він пішов до свого товариша. Коли протверезів — попросив у свого керівництва кімнату в гуртожитку. Жив сам, часто до нього прибігали сини.
Оформивши розлучення, на чому настоювала Марина, прожив у самотності декілька років. Згодом приглянулась йому жіночка, на десять років молодша. Запросила до себе, мешкала в однокімнатній квартирі. Вона заполонила його серце своєю скромністю, лагідністю, вмінням готувати, й аура, що йшла від неї, огорнула теплом і спокоєм. І він залишився. Так у Василя народилось нове життя, нова любов. Віра, так звали другу дружину Василя, окрилила його, тепер щодня поспішав з роботи додому, де чекала кохана дружина. Василь приносив гроші, яким Віра знала ціну, не витрачала зайве, але зі смаком одягалась й одягала чоловіка. Вірин брат займався бізнесом, у який з часом завербував і Василя. Статки Віри і Василя збільшувалися, росли. Вони вже не тіснились в однокімнатній квартирі, а придбали трикімнатну, їздили на дорогій іномарці.
Допомагав Василь матеріально і своїм синам. Дітей у Віри з Василем не було. Віра мала добре серце і вона щиро запропонувала старшому сину Вані перейти жити до них. Прийняла його, як свого сина, приписали, часто бував у них і менший Ігор.
Марина після розлучення одразу відчула брак “мізерних” заробітків Василя. Вона вже не дивилась на своїх колежанок, як вони одягаються, де обідають і де відпочивають. Її заробітку й аліментів вистачало на харчі та оплату комунальних послуг. На одяг і взуття для синів Василь давав гроші окремо. Шкодувала Марина за колишнім, дуже шкодувала. Гризла совість, що вигнала. А ще як побачила, яким став Василь, на якій машині їздить, то гірко заплакала. Без вагань дала згоду, щоб Ваня йшов жити до батька. З часом Василь допоміг стати на ноги обом синам, давши їм освіту і роботу.
…Пізно ввечері до під’їзду примчала “швидка”. З третього поверху на ношах знесли чоловіка. В реанімаційному відділенні за життя Василя боролись лікарі, але не допомогло.
Над ним стояли найближчі йому люди: з однієї сторони сини Ваня й Ігор, колишня дружина Марина, з другої — Віра. Марина плакала за тим, кого не могла оцінити, за помилку, яку допустила сама, за батьком своїх дітей і за своєю долею. А Віра плакала за своїм коханням, хоч і запізнілим, таким коротким, але таким щасливим…
Олена ЯРОЩУК
Фото ілюстративне, з вільних джерел.