Не рідна, але мама.

Малий Іван неабияк зацікавив жіночок, що теревенили біля магазину.

– Ти тільки подивися на нього: чоботи, куртка нова, просто не хлопець, а картинка! – перешіптувалися вони, оглядаючи Івана.

– Напевно, Варвара обновки справила, спритна яка, ні дня без діла ні сидить – відмила, одягла, взула.

– Так не брав її ніхто в дружини, бездітну, а тут троє діток, господарство … жіноча рука ой як потрібна. Василь, мабуть тому і одружився.

– Ось, ось, а пам’ятаєш як хлопці бігали за Оленці – в пальтечках обдертих, пальці з взуття стирчали, а замурзані то, що і не впізнати хто Павло, а хто Іван …

– Ох і не говори, – зітхали жінки.

Іван, тим часом, возився з місцевими хлопцями в придорожньому бруді з якоюсь коробкою, набитою доверху пилом.

Хлопці копали її замість м’яча туди сюди. Незабаром куртка і новенькі чоботи хлопчика покрилися сірими плямами від пилу.

– Іване! – покликала одна з жінок.

– Йди сюди, чого дивишся, ходи, якщо тебе кличуть!

Хлопчик нерішуче зробив крок назустріч жінкам, і насупився.

– Чоботи у тебе, бачу нові, кепка, і курточка яка гарна, мати сама шила напевно? Чого працю батьківську не цінуєш? Хто купив – з батьком їздили мабуть в місто?

– Ні, – простягнув хлопчина.

– Невже Варвара? – не вгамовується жінка.

– Вона.

Цікаві жіночки задумалися, хлопчик дивився їм прямо у вічі.

Івана покликали дітлахи, розуміючи, що потрібно рятувати товариша.

– Гайда з нами! Чого ти там застряг.

Але хлопчик круто розвернувся, і не озираючись, побіг, тільки не за приятелями, а додому …

***

Ось уже кілька місяців Варвара жила в старенькому, ще дідом збудованому будинку на краю селища. Всі дні її тепер були схожі один на одного, як брати-близнюки. Відразу ж після зміни на заводі, вона бігла додому і бралася мити, куховарити, прати, та дітьми займатися.

Не склався у Варвари перший шлюб з красенем Степаном, не змогла вона народити йому дітей.

Витекли крізь пальці десять років молодості, так і жила б одна, якби не шепнула якось їй подруга на роботі, що мовляв Василь овдовів, діти без нагляду, ніби як і поглядає в її сторону небайдужим поглядом.

А коли посватався – не відмовила, з радістю погодилася вийти за чоловіка заміж.

З його дружиною Оленою Варвара була знайома з дитинства, дружили один час, а після заміжжя подруги з Васею, дружба ця і розладналася.

Коли не стало Олени, з молодшим Сергійком спочатку допомагала теща, а потім Василь взяв всі турботи на себе. Через рік чоловік почав придивлятися до Варвари, дуже вже вона йому подобалася – і сміх завзятий, і очі добрі, світлі, все думав, якщо вже так долі склалися у обох чому б не спробувати їх об’єднати?

***

Нова господиня повернувшись з нічної зміни, нагодувавши молодших дітей, відпустила старшого Івана погратися з дітлахами і тут же взялася за господарство.

Прання накопичилося два повних таза, на кухні підходило тісто на пироги, рум’янець розлився по щоках, а очі горіли таким запалом і натхненням, що сну, не дивлячись на втому, не було ні в одному оці.

Через годину, середній Павло і молодший Сергійко вже сиділи за столом сьорбаючи з емальованих кухлів молоко та їли пиріжки, викладені на велике блюдо.

Мати готувати не любила, які вже там пироги, благо юшка в будинку була, так хліб свіжий … Полуничне варення так і розтікається по пальцях, ще не остигле, але таке смачне і ароматне.

Варвара присіла поряд за стіл, витерла піт з чола і замилувалася дітками. Вона вже встигла їх полюбити, зовсім як рідних, примхливих, часом нестерпних, але таких маленьких, голодних до материнської ласки.

Тут в сінях грюкнули двері, прибіг старший хлопчик – Іван, чомусь серце жінки відчуло недобре.

– Іване, йди до столу! – покликала Варвара хлопчика.

– Що, думаєш я нічого не розумію? Маленький … навіщо маму ганьбиш на все село? – вмить хлопчина скинув нову куртку, зняв чоботи і кепку, підійшов і вручив речі здивованій жінці.

А потім одягнув старі черевики, ватник, і вилетів з будинку, як шалений – тільки його й бачили.

Непрохані сльози покотилися по розчервонілих щоках, що ж це? Адже хотіла, як краще. Старалася, не один місяць гроші відкладала, все – дітям …

– Мамо, не плач! – пробурмотів молодший, розмазуючи повидло по щоках.

-Не буду, синочку … їжте досхочу, я ще напечу …

Подивилась – Іван наслідив, схопила ганчірку, вимила підлогу, присіла ненадовго, витерши краплі поту. На плиті закипав борщ, видаючи апетитний аромат в унісон з випічкою, ніби все встигла, скоро і Вася прийде додому.

А Іван … так нічого страшного, він все зрозуміє, але пізніше, вік у нього такий, все налагодиться!

В хаті на краю села пахло свіжими пирогами і любов’ю.