Весілля для “своїх”.

Так вийшло, що у мене є старша сестра по батькові. Все дитинство, скільки себе пам’ятаю, Марина проводила у нас: вечорами після школи приходила, на вихідних залишалася, на канікулах завжди у нас жила. Саме моя мама навчила її готувати, шити, в’язати. За матеріалами

Коли Марині було одинадцять років, її мати народила ще одну дитину. Щоб вона не заважала, Марину відправили жити до нас на постійній основі. До себе додому сестра повернулася майже в шістнадцять.

У вісімнадцять років Марина сама народила дитину. Хлопець відразу її кинув, мати і вітчим сказали, що їм не потрібне немовля, яке постійно вдома плаче. Марина знову переїхала до нас. Моя мама допомагала їй: вставала ночами до татового онука, гуляла з ним, підкидала гроші на харчування та одяг. Сестра не працювала до самого садка. Мама зробила їй і дитині реєстрацію у нас в квартирі.

Житло тільки мамине, тато свою квартиру залишив матері сестри. Не офіційно залишив: вони її поділили через суд, татова половина залишилася за ним. Як ви розумієте, мама непогано вклалася в мою старшу сестру. За що тато їй дуже вдячний: він постійно пропадав на роботі, ми його бачили іноді по вихідним і буквально годину вечорами в будні.

Марина влаштувалася на роботу, там у неї закрутився роман з колегою. Коли малюкові було чотири роки, Марина і хлопець з’їхалися. Ще через рік справа дійшла до весілля. Мама купила Марині весільну сукню, допомогла все організувати. Сестра і її наречений купили квитки на відпочинок, літак був через два дні після весілля.

Дитину брати з собою вони не стали, попросили мою маму з ним посидіти. Треба було забирати його з садка, садок поруч з нашим будинком, за місцем прописки. Мама погодилася посидіти з онуком, саме онуком вона вважала дитину своєї другої дочки – Марини. Батьки приготувала для Марини ще один подарунок: двадцять тисяч гривень.

Напередодні весілля сестра подзвонила татові. Вона сказала йому, що він запрошений один, без мене і мами. Тато розсердився, відмовився йти один, дорікнув дочці в недостойній поведінці. Він їй так і відповів: подзвони Валентині (моїй мамі) сама, і скажи, що ти її не запрошуєш! Марина не зважилася зателефонувати.

Вона відправила повідомлення, що маму і мене там не чекають – на весіллі будуть тільки свої. Мені було все одно, а мама проридала всю ніч. Ми з татом її заспокоювали, підтримували. Тато сказав, що нікуди не піде. Але мама його відрадила, а на наступний день сама відправила. Тато, злий на старшу дочку через її витівки, взяв з конверта тільки п’ять тисяч. Він вручив гроші Марині відразу після реєстрації шлюбу і поїхав додому до мами.

Те, що мама не була запрошена на весілля, не завадило Марині привезти дитину на час медового місяця, як вони і домовилися раніше. Вона посміхалася, як ні в чому не бувало, розповідала заплаканій мамі, чим його годувати …

Якби тата не було вдома, то нічого б не сталося: дитина залишилася б у нас. Але тато був. Він виставив свою дочку, разом з дитячими речами і онуком. Порадив відвезти його до кого-небудь «зі своїх», і заборонив Марині підходити до моєї мами взагалі.

Марина почала кричати за реєстрацію, що вона і її неповнолітній син тут прописані, і вона взагалі може прийти сюди жити, і ніхто їй не завадить. Тато побажав їй успіху і зачинив двері. А сам зателефонував колишній дружині і поставив ту перед фактом: якщо вона не умовить Марину виписатися від нас і прописатися до неї, то він продасть свою половину квартири.

Колишня татова дружина хотіла схитрувати: так, переконаю, тільки ти половину подаруй Марині. Тато посміявся: не половину, а чверть, адже дочки у нього дві! В результаті, вони зійшлися на тому, що викуплять татову частку за певну суму, значно нижчу від ринкової ціни.

Сестра, повернувшись з подорожі, знялася з реєстраційного обліку. Під час її відсутності з малюком сиділа його рідна бабуся. Гроші татові віддали через пів року після Марининого весілля. Вони з мамою взяли іпотеку на квартиру для мене. Тато оформив все так: чверть квартири була подарована Марині, чверть – продана його колишній дружині. Відразу після договору дарування Марина перестала з нами спілкуватися.

А ще, вона сказала татові, що у неї більше немає батька. Також розповіла про те, що завжди ненавиділа мою маму. А я – взагалі якесь непорозуміння. Вже рік минув, а мама досі не може зрозуміти, що вона зробила не так: брала, дбала, любила, не ділила нас на свою і чужу.

Тато чомусь вважає винним себе: каже, що треба було бути класичним «недільним татом», а не тягнути Марину до нас додому. Мені скоро виповниться двадцять два роки. Саме в цьому віці Марина з’їхала від нас з чотирирічною дитиною, забувши сказати спасибі за все, що було для неї зроблено.

Не розумію я Марину, заради чого вона так поступає з рідними людьми, які її люблять.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.