Не прийняли зятя.

Я одружена вже більше 5 років. І весь цей час мій чоловік і мої батьки не спілкуються і бачитися один з одним не бажають. За матеріалами

На всі сімейні свята – дні народження та річниці я їжджу сама. Але і чоловіка засуджувати не можу, він має право злитися на моїх тата і маму.

Коли ми тільки почали зустрічатися мої батьки відразу були проти наших відносин. Вони постійно влаштовували сцени, намагалися нас розлучити. Постійно твердили мені, що він зі мною тільки через корисливі мотиви, що він мене не любить і все в цьому роді. Причина всьому – різниця у віці, мій тепер вже чоловік на 6 років молодший за мене.

Ніде правди діти, я і сама спочатку думала, що батьки мають рацію і він мене не любить. Але як він залицявся до мене!

Так не добивався мене жоден чоловік. Він був уважним і добрим, дарував дорогі шикарні подарунки, возив на відпочинок за кордон і просто був поруч. Дуже швидко він переконав мене у правдивості своїх почуттів і ми зважилися побратися.

Коли ми прийшли до моїх батьків, щоб повідомити радісну новину, мій тато відразу влаштував скандал. Він кричав і лаявся, повідомив, що не дасть нам грошей на цей фарс. Мій наречений тоді теж різко відповів, що йому не потрібні його гроші і він сам в змозі все оплатити і організувати.

Ми розписалися без будь-яких церемоній. Батьки на наше свято не прийшли. Мені було сумно, але все ж це мій вибір. Після весілля ми відразу полетіли на відпочинок за кордон.

І ось ми разом вже 5 років і мій чоловік вже вкотре довів, що ніякий він не альфонс, що не жмот і що не потрібно йому від мене нічого. Він працює в успішній компанії, заробляє більше за мене і повністю забезпечує сім’ю і всі мої забаганки.

Думала, що через стільки років мої батьки побачать, як вони помилялися в моєму чоловікові і помиряться. Але ні, все стало тільки гірше. Вони просто його ненавидять.

Чоловік не такий різкий, але спілкуватися з моїми батьками не хоче. Гордий і хоче спочатку вибачень і лише тоді зможе з ними спілкуватися. І я його розумію, вони його сильно образили.

Живу тепер на два фронти. Як би там не було, батьків не вибирають і вони мені теж близькі. Але і чоловіка я люблю і втрачати не збираюся. Сподіваюся, що все ж незабаром мені вдасться помирити найближчих мені людей.

У нас з чоловіком буде первісток. Можливо, нове маленьке життя допоможе забути всі старі образи і мій чоловік і мої батьки зможуть хоча б святкувати в одному будинку сімейні свята. Інакше я не просто не знаю, як жити далі. Я ладна зробити будь-що, аби найдорожчі мені люди нарешті почали спілкуватися.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.